Майже вісім років тому в Україні запроваджено комунальну власність на землю. Встановлено, що і органи державної влади, і органи місцевого самоврядування мають рівні права на землю, оскільки вони від імені українського народу здійснюють права власника. Землю визнано, зокрема, матеріальною основою місцевого самоврядування.
Для окреслення земель комунальної власності потрібно провести розмежування земель існуючої державної власності — на державні й територіальних громад. Нині всіма землями в межах населених пунктів (крім приватизованих) розпоряджаються відповідні ради. За межами — а це майже 90 відсотків усієї території країни — органи виконавчої влади. Після розмежування державні органи здійснюватимуть управління частиною площ і у межах населених пунктів — саме тими, які буде віднесено до державної власності. Розшириться база земельного оподаткування, орендної плати, бюджетних надходжень від продажу ділянок тощо. А ради втратять право розпоряджатися частиною площ.
Тоді чому Асоціація міст України та громад, інші громадські організації органів місцевого самоврядування не раз просили Верховну Раду якомога швидше ухвалити, а Президента — підписати закон «Про розмежування земель державної та комунальної власності»? Бо наш Кабмін ще 1 серпня 2002 року прийняв постанову про розмежування земель, яка суперечить Конституції України та Земельному кодексові.
Уряд присвоїв собі право визначати правовий режим власності, який встановлюється виключно законами.
Всупереч нормам Земельного кодексу, Кабінет міністрів істотно розширив перелік земель, які не можна передавати у комунальну власність. Тобто, права територіальних громад на землю самочинно вкорочено. А далі уряд вніс на розгляд парламенту і законопроект з цього питання, який також суперечить нормам кодексу.
Верховна Рада наприкінці 2002 року не вдовольнила урядовий законотворчий апетит і ухвалила у першому читанні проект, поданий народними депутатами. Та урядові чиновники, замість підготовки документа до другого читання, розгорнули шалену роботу з внесення поправок. Однак закон у другому читанні, який відкинув домагання урядовців, 9 липня 2003 року було прийнято конституційною більшістю. Здавалося, що цьому варто лише радіти. Але деякі урядові структури, котрі раніше готували незаконні рішення та урядовий законопроект, зосередили свою увагу на підготовці зауважень Президента до прийнятого закону. Прикро, коли чиновники використовують авторитет лідера країни для підтримки своїх амбіцій. Вони запропонували змінити редакцію чотирьох статей закону, щоб прийняти положення, за які вже голосували у першому та другому читаннях і були відхилені.
Запропоновані зміни стосуються трактування поняття «розмежування земель», переліку земель, які не можуть передаватися з державної власності у комунальну, вилучення зі складу комунальної власності ділянок під інженерними мережами за межами населених пунктів.
У прийнятій Верховною Радою редакції закону розмежування земель державної та комунальної власності визначається як розподіл земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави. Це витікає з положень статей 13 і 14 Конституції України. За пропозиціями Президента, розмежування тлумачать як передачу земель із державної у комунальну власність. Якщо погодитися з такою пропозицією, то потреба у прийнятті закону відпаде. Адже статтею 117 Земельного кодексу зазначене питання вже врегульовано.
Незрозуміло також, навіщо їм готувати пропозиції за підписом Президента про розширення переліку земель, які не можуть передаватись у комунальну власність, якщо ці пропозиції суперечать нормам Земельного кодексу (стаття 84). Кодекс чітко визначив шість груп земель, які не можуть перебувати у власності територіальних громад. Ці групи окреслено, до речі, за поданням уряду. З 1 січня 2002 року, коли Земельний кодекс набрав чинності, розмежування земель на практиці не здійснено в жодній області. Відтак немає потреби у зміні цієї норми кодексу. Чиновники просто намагаються ще більше обмежити права рад. А хіба можна територіальні громади залишити без землі? Та ми ратифікували Європейську хартію про місцеве самоврядування. Урядовці, бійтесь Бога!
Подякою на адресу наших обранців хочеться завершити історію творення важливого закону. Народні депутати 5 лютого ц. р. врахували дві поправки глави держави. Закон прийнято у новій редакції 368-ма голосами. А його вже чекають понад два роки.
Леонід НОВАКОВСЬКИЙ,доктор економічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук.
