Підходить після уроку шестикласниця і, плачучи, запитує, що їй із сестричкою робити. Мовляв, учора мати, повернувшися з роботи у вкрай поганому настрої, сварила обох, молодшу дуже побила. Сказала, що їх покине.
— Заспокойся, дитино. Мама не залишить вас, певне, хотіла трішки налякати за непослух.
Дівчинка майже в істериці:
— Ні, вона це зробить, як батько торік.
Мати, звичайно, не покинула дівчаток. Та лишилися у них душевні рани.
На кожних батьківських зборах кажу: «Не навіюйте негативу своїм дітям. Вони потім живуть з постійною тривогою, стають надзвичайно вразливі, з пригніченим настроєм». А все це призводить до ранніх неврозів. Ви сказали й забули, а дитина чекає покарання зі страхом. Такі повчання мають руйнівну силу.
Якось я, шкільний психолог, замислилася: чому діти стають невротиками і психопатами? Звернулася до психоневрологів і отримала відповідь: у випадках, коли в дитини є навіть незначні порушення психіки, треба лікувати водночас і малих, і дорослих. Неспокійні, тривожні батьки у середньому 37 разів на добу звертаються у наказовій формі, три рази умовляють і 50 разів звинувачують. Такого не витримує дитяча психіка, якій потрібен відпочинок.
Нам треба ламати стереотипи, вчитися толерантності. Інакше й надалі лише говоритимемо про абстрактне людинолюбство, демонструючи при цьому зразки насилля й деспотизму. І не обов’язково фізичного...