Генпрокуратура затримала підполковника та капітана міліції у зв’язку зі справою про вбивство директора регіональної телекомпанії «ТОР» (Слов’янськ Донецької області) Ігоря Александрова. Сталося це на Донеччині, але міліціонерів уже доставлено до Києва.
Повідомляючи про це, «Мaіdan. org. ua» посилається на дані прес-служби СБУ і додає, що, за словами одного з чільників цього відомства, затриманий підполковник —начальник одного з райвідділів міліції Донецької області, а капітан — дільничний.
За його словами, ці міліціонери останнім часом контактували з відомим нам Юрієм Вередюком, якого раніше Генпрокуратура звинуватила в убивстві Александрова. Тепер уже міліціонерів підозрюють у причетності до вбивства самого «убивці» Вередюка? Сайт нагадує, що торік у вересні прокурорське відомство заявило про арешт виконавців убивства журналіста Александрова — громадян Т. й О., а також замовника — громадянина Р. й організатора вбивства — його брата Дмитра Р.
Таємниця під семитонним надгрібком
На Байковому кладовищі, неподалік могили відомого футбольного тренера, можна побачити дивний надгрібок. На чорній тумбі сидить молодий чоловік і тримає у руках дитячу голову. Тут під сімома тоннами бетону покоїться колишній відповідальний кабмінівський чиновник Микола М., через чиї руки пройшли мільярди валютних кредитів. Кілька років тому наша газета, називаючи низку загадкових передчасних смертей людей, причетних до бізнесу одного із екс-прем’єрів, писала і про трагічну загибель в автомобільній катастрофі влітку 1999-го цього ще молодого (тридцятитрирічного!) киянина.
Сьогодні ця історія знову на слуху. І не лише, як зауважує «Україна кримінальна», тому, що й досі не з’ясовано причини смерті Миколи М., а й з огляду на прийдешні виборчі перегони...
Слідство у справі загибелі Миколи М. було закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину, але на вимогу матері покійного його знову поновлювали. Вісім разів, повідомляє сайт, суд відправляв справу на дорозслідування, і сьогодні вона ще більше оповита туманом. Незабаром після загибелі сина мати знайшла у його квартирі закордонний паспорт, у якому побачила фото сина і... чуже прізвище. На запити народного депутата офіційні органи ситуацію не прояснили. Навпаки, стало зрозуміло, що закордонний паспорт було видано на підставі внутрішнього паспорта з таким само прізвищем Розумовський. Але громадянина з цим «ім’ярек» офіційні органи України офіційно «не документували».
Сайт нагадує про депутатський запит одного з найпоінформованіших народних депутатів України. Автор документа зауважує, що отримані ним фактичні дані дають підстави для припущення: громадянина Миколу М. убито навмисне. Причина, на його погляд, криється у тому, що покійний з огляду на свої службові обов’язки багато знав про кредитні валютні кошти і їх нецільове використання та привласнення високопосадовими особами.
Інтернет-видання наводить свідчення матері покійного держслужбовця, яка переконана, що її сина змушували виконувати роль «кур’єра» для вивезення за кордон грошових сум, відкриття там рахунків для високопоставлених осіб. Серед паперів загиблого сина вона знайшла документи багатьох закордонних банків.
Історія не вичерпана. За повідомленням сайту, один з районних судів столиці надіслав справу до облпрокуратури для поновлення досудового слідства. Автор статті Станіслав Речинський нагадує про розгортання чергових виборчих президентських перегонів. А вони, як відомо, потребують шалених коштів, у тому числі й брудних, а ці кошти течуть не самі — потребують нових кур’єрів. Перш ніж погоджуватися на спокусливу пропозицію, кандидатам на кур’єрські ролі не завадило б пам’ятати про семитонну могилу на Байковому.
Донецькі не хочуть у Польщі так, як у нас
Хоча переможця тендера на приватизацію одного з металургійних велетнів Польші ще не названо, але найсолідніші польські видання упевнено називають ним одного з найпотужніших індустріальних союзів Донбасу. Про це повідомляє «Pravda. com. ua», посилаючись на «Львівську газету».
За їхньою інформацією, українські бізнесмени зобов’язалися вкласти в завод 118 млн. євро інвестицій. Відтак гарантують працевлаштування всього колективу на цілу п’ятирічку та збільшення виробництва сталі впродовж трьох років із 0,5 до 1,4 млн. тонн.
Можна було б порадіти за донецьких бізнесменів, якби вони не наразилися на добре відомі у нас «штучки». Польські журналісти побачили сам процес приватизації доволі заплутаним. З двох претендентів — власне української фірми та індійсько-британської, комісія одностайно рекомендувала відповідному міністрові пристати на пропозицію саме донецьких.
Але цей чиновник, виходячи з повідомлення сайту, несподівано зважив за доцільне, щоб остаточне рішення у виборі стратегічного інвестора було прийнято на найвищому урядово-президентському рівні. Мовляв, треба придивитися, бо донецькі не подобаються Євросоюзу. І це за того, що, за словами представника української корпорації, її шанси було підтверджено Євросоюзом тоді, коли вона стала стратегічним інвестором в Угорщині.
Натомість індійсько-британський конкурент, попри те, що минули всі відповідні терміни складання приватизаційних пропозицій, раптом написав полякам про поліпшення своєї пропозиції.
Висновки після цього напросилися самі. У бізнесових колах, а також серед тих, хто займається польсько-українськими справами, дедалі частіше лунають розмови про якусь дивну залежність деяких польських чиновників від індійсько-британської корпорації, яка начебто уже контролює 70 відсотків польського металургійного ринку.
Про яку саме залежність ідеться — здогадаємося з трьох разів?
Підготував Анатолій БЕНЬ.
