Відлуння кроків під склепінням зануреного у вечірній морок храму Гробу Господнього. Звичайними на вигляд східцями ми піднімалися на Голгофу...
Патріарший собор Єрусалима — найсвятіше з усіх святих місць християнства: місце смерті, поховання і воскресіння Христа. Зовні храм Гробу Господнього здається незвичним, оскільки майже злився в єдине ціле з будівлями, що його оточують. А через реставраційні роботи майже не видно бань. Натомість, лише ступивши на невелику площу перед храмом, відчуваєш могутню енергетику цього місця. Як? Нашому вечірньому відвідуванню храму передували підйом о четвертій ранку, майже чотиригодинний переліт з Києва, важкий робочий день, протягом і після якого ми примудрилися зробити кілька набігів на визначні пам’ятки Єрусалима. Коротше кажучи, сюди ми прийшли не в кращій формі, але уже через кілька хвилин утома безслідно зникла.
Коли заходиш усередину, перше, що бачиш — Камінь помазання. Сюди поклали Ісуса вже після того, як зняли його з хреста. Але спочатку була Голгофа. Повертаємо праворуч і піднімаємося нагору. Саме тут розташовані каплиця розп’яття на місці розп’яття Христа і, відповідно, каплиця Голгофи на місці смерті Спасителя. Невже саме тут все і сталося?.. Кожному надано право самому відповісти на це запитання. Як нам розповіли, було це так.
Коли 325 року Олена, мати Костянтина Великого, знайшла гробницю Христа, Костянтин велів спорудити на цьому місці першу церкву. З пагорба вивезли всі скелі, крім двох — самої Голгофи, на якій було піднято хрест, і гробниці Христа, котру відокремили величезною ротондою. Цю церкву зруйнували перси 614 року. Потім було ще чимало відновлень і руйнувань. За хрестоносців храм Гробу Господнього почав відігравати і політичну роль: королівською усипальницею, а з 1131 року тут відбувалися коронації. Внутрішній простір церкви і капели Голгофи прикрашали мозаїки, з яких до наших днів збереглася лише одна — образ Христа. 1808 року храм майже цілком згорів і його знову відновили в 1810-му.
Отож від подій майже двохтисячолітньої давнини тут залишилося небагато. Одне з таких місць — під вівтарем у каплиці Голгофи. За переказом, у цьому місці і було піднято хрест. Якщо стати на коліна перед іконою і опустити руку в невеликий отвір, позначений срібним диском, можна намацати гладеньку поверхню тієї самої скелі. Саме тут ми освятили принесені із собою хрестики, воду і деякі сувеніри, куплені попередньо в... арабів.
Далі наш шлях лежав униз — безпосередньо до Гробу Господнього, котрий знаходиться під однією із найбільших бань храму. В ньому всередині дві маленькі, метр на півтора, кімнатки. Перша — вівтар Ангела. Тут зазвичай «чергує» священик. Кожного, хто проходить у другу — Гробницю, він попереджає про низьке склепіння: ні слова не кажучи, рукою нахиляє під час виходу голови, запаморочені від вражень, щоб уникнути нещасних випадків. Усередині Гробниці — плита, на якій лежав Христос, а ліворуч за іконою, що вічиняється, як дверцята, — та сама друга справжня скеля. У Гробниці ми також освятили хрестики і сувеніри, розклавши їх просто на плиті.
Священик нас квапив. Храм на ніч закривали, а ми були чи не єдиними його відвідувачами. Туристів і прочан нині дуже мало, і навіть не вірилося, що кілька років тому, щоб потрапити і у сам храм, і тим паче в Гробницю, треба було вистояти довгу чергу.
Біля Гробу ми встигли здіснити ще один традиційний обряд — запалити свічки від Благодатного вогню: тридцять три свічки, зв’язані воєдино, запалюють і гасять спеціальним конічним пристроєм. Вважається, що збереження таких обпалених святим вогнем свічок у домі — добрий знак.
Коли ми вийшли, від першого секретаря посольства Сергія Безрутченка, котрий супроводжував журналістів, почули ще одну (котру за ліком за цей день!) дивну розповідь. Цього разу про колону біля входу в храм зі слідами Благодатного вогню, котрий традиційно приймають тільки православні священики, незважаючи на те, що храм поділено між шістьма релігійними громадами.
Діло відбувається на православний Великдень. На середині ложа Гробу Господнього ставлять лампаду, наповнену олією, але без вогню. Потім входить православний патріарх. У цей час у храмі вимикають світло, і настає напружена тиша. Перед сходженням вогню храм опромінюють яскраві спалахи, миготять блискавки, що часто проходять через людей, що стоять, не заподіюючи їм шкоди. В цей само час виходить православний патріарх, який благословляє тих, хто зібрався, і роздає Благодатний вогонь. Причому в перші години він має дивні властивості — не пече руки. Тож одного разу, багато років тому, представники інших конфесій вирішили, що можуть без допомоги православних одержати вогонь. Вони залишили їх на вулиці, а самі стали всередині чекати дива. Час збігав, вогню не було. Раптом блискавка вдарила в колону, біля якої стояли православні священики, і їм до рук упав вогонь. З того часу ніхто не заперечує їхніх прав...
