Дев’ять колодязів Йосипа Тимченка

Натхненний прикладом Миклухо-Маклая, 22-літній Тимченко вирішив заснувати в Океанії комуну! Він прибув до Одеси, щоб продовжити шлях морем, але грошей не було. Тимченко пішов на завод Російського товариства пароплавства і торгівлі, зробив масляний манометральний прес, що дало можливість пароплавству не відправляти парові казани на ремонт до Англії. Завод на цьому заробив мільйон золотих рублів. А винахіднику втроє підвищили зарплату, яка все одно залишалася мізерною.

Уже в Новоросійському (нині Одеському) університеті Тимченко винайшов кілька оригінальних автоматичних приладів для геофізичної обсерваторії. Роботу гальмувала відсутність сучасних механічних майстерень. Для їх будівництва університет грошей не мав. Тимченко взяв у лихваря 15 тисяч рублів і запропонував їх університету. Там поставили умову: після повернення кредиту майстерні стануть власністю університету.

Тимченко побудував майстерні. Там, на вулиці Преображенській, 24, він і створив свої знамениті прилади. Його приятель Фрейденберг говорив: Тимченко — Моцарт механіки, будь-які технічні задачі розв’язує з незвичайною легкістю і відразу набіло.

Тимченко — універсальний. Для одеських астрономів він удосконалив фотометр, що вимірює силу світла, встановив прилади з хронометрами для телескопів. Для магнітометеорологічної обсерваторії винайшов анеморумбограф, ртутний барограф, дощограф, що в автоматичному режимі фіксував кількість опадів.

При цьому він був бідний і надривався від боргів.

Одного разу, втім, ледве не розбагатів. Його попросили сконструювати механічні пристосування для Куяльницької грязелікарні. Його друг і співавтор Фрейденберг підрахував: із коштів, відпущених лікарнею, можна заощадити не менш як сто тисяч рублів. Можна буде віддати борги! Такий подарунок долі! Але Тимченко не піддався («гріх це») і гроші, що залишилися, повернув замовнику. Напевно, це єдиний в історії капіталізму прецедент...

Що тільки не винайшли Тимченко з Фрейденбергом! Ось — перша в світі автоматична телефонна станція. Так, та сама АТС, якою користуються і нині, але вже електронною й цифровою. Проте одеський голова заявив: «А навіщо нам АТС? Хіба панянки погано справляються?». Він не сказав, що його просили депутати одеської Думи — не відкривати АТС, адже родички депутатів працювали на телефонній станції цими самими «панянками»...

А замовлення сипалися на Тимченка — від Думи, учених, ділків. Він вирішив задачу з’єднання лиману з морем системою шлюзів (місто «віддячило», утримавши з гонорару 500 рублів). Агрономи одержали від Тимченка самописний апарат для вивчення вологи в ґрунті. Він створив діючу модель артезіанського колодязя з вітряним двигуном. Ви такий бачили сьогодні? А цей простий і мізерно дешевий агрегат підвищив би врожайність удвічі (Тимченко і це порахував)!

Він не вмів рахувати тільки для себе: до закінчення терміну договору університетську майстерню в нього відібрали. Тимченко з горя занедужав. А як видужав, орендував невелике приміщення на Херсонській вулиці і переніс устаткування туди. Там і працював до самої смерті.

Час, однак, розповісти про головний винахід, зроблений геніальним самоучкою із Слобожанщини.

Тимченко і Фрейденберг часто бували в кафе на Катерининській — їхні дружини обожнювали тістечка від Робіна. Одного разу в тому кафе Фрейденберг сказав:

— До Одеси приїхав професор Любимов, знаменитий московський фізик, джерело оригінальних ідей. Одну з них він мені виклав, мовляв, спробуй, розв’яжи задачку!

Фрейденберг узяв вуглинку і став черкати серветку.

— Професор Любимов досліджує стробоскопічні явища і вважає — найкраще розв’язання цієї задачки вийшло б тоді, якби рух картинки, що переміщується, був не безупинним, а стрибкоподібним. Для цього безупинний рух якогось вала треба перетворити в рух круговий, але переривчастий...

У хід пішла друга серветка, третя і четверта. Ресторатор купив ті серветки з автографом Тимченка: «Травень 1893 року від Р. Х.». Ці серветки, що стали в домі Робіна сімейною реліквією, не можуть бути юридичним документом. Але з академічної точки зору вони ідентичні патенту, виданому Луї й Огюсту Люм’єрам...

Незабаром Любимов з Фрейденбергом пішли до Тимченка. У будинку № 24 по Преображенській Любимов застав чоловіка зі звислими козацькими вусами. Той сидів біля самовара. Любимов суворо запитав:

— Чи думали ви над задачкою, яку я поставив?

— Не тільки думав! — Тимченко поклав на стіл відполірований металевий предмет. — Задачка, професоре, не дуже мудрована. Прошу!..

...9 січня 1894 року Любимов на шостому засіданні секції фізики ІХ з’їзду природознавців і лікарів, у присутності великих російських учених, показав «свої досвіди зі снарядом для аналізу стробоскопічних явищ, улаштованим за його ідеєю механіком Тимченком» («Наукові і літературні праці заслуженого професора Н. А. Любимова...» СПб, 1896, с.15). Він «демонстрував снаряд для аналізу стробоскопічних явищ, розроблений на здійснення його ідеї механіком Новоросійського університету п. Тимченком. На додаток на екран було показано стробоскопічні ілюзії переривчастого руху, що складається особливим снарядом» (Щоденник ІX з’їзду російських природознавців і лікарів № 8 11 січня 1894 р.).

Отже, 9 січня 1894 року — день винаходу кінематографа. Адже що таке кінофільм? Це і є «стробоскопічні ілюзії переривчастого руху». Фелліні, Бергман, Довженко, Параджанов і Спілберг — це все «стробоскопічні ілюзії». І 9 січня 1894 року було вперше у світі продемонстровано кінопроекційний апарат, що називався тоді «особливим снарядом». Снарядом, запущеним у майбутнє українським винахідником Тимченком. Це відбулося на один рік і один місяць раніше, ніж брати Люм’єр одержали свій патент № 245032 (13 лютого 1895 року), і на один рік і два місяці раніше, ніж у Парижі відбулася перша доповідь Луї Люм’єра про кінематограф і перша публічна демонстрація першої кінозйомки «Вихід робітників з фабрики Люм’єр у Монплезіре в Ліоні» (22 березня 1895 року). Апарат, винайдений Тимченком за ідеєю Любимова, демонструвався навіть на три місяці раніше, ніж відкрився перший салон кінотоскопів Томаса Едісона (квітень 1894 року).

Десятки років апарат Тимченка, цей дідусь світового кіно, зберігався в Московському музеї прикладних знань (нині Політехнічний), у залі № 34, а потім у залі № 24. На вітрині № 250 висіла табличка з фанери: «Перший кінематограф для зйомки, друкування і показу стрічки». Де сьогодні цей «дідусь», невідомо. Але ім’я нашого геніального земляка все-таки увійшло в історію. У своїй монументальній «Історії кіномистецтва» польський професор Єжі Тепліц пише: «Бувало, що винахідник не міг знайти фінансової підтримки, щоб продовжити роботу й удосконалити свій апарат. Така була доля Й. Тимченка, що у 1893 році демонстрував знімальний і проекційний апарати».

У 1964 році я познайомився в Одесі з дочкою винахідника Наталею Йосипівною Тимченко-Харченко, і вона сказала: «Знаєте, у дитинстві батько подарував мені книжку «Українські таємні знання та чари». Там була порада молодим дівчатам: «Треба набрати пшона з дев’яти млинів і води з дев’яти криниць, наварити кулешу і нагодувати парубка: буде любити...». Я думаю: хіба мій батько не з дев’яти млинів брав пшоно і не з дев’яти колодязів воду? Хіба мало наварив він кулешу, мало нагодував люду — своїми винаходами?».

Я розділяв цю думку і багато років намагався створити фільм про великого винахідника — який ще потрібний пам’ятник винахіднику кіно? Але, хоч я і кіносценарист, мої сценарії про Тимченка відкидали в Москві, Києві, Одесі, Львові. «Неактуально!» — казали одні. «Знову Росія — батьківщина слонів?» — знущалися інші. А тим часом ім’я винахідника не просто забувається, а витісняється з історії кіно.

У древніх греків був звичай: вони стукали у двері, коли виходили з будинку на вулицю. Цим стуком попереджали перехожих, щоб не зачепити їх дверима! Чи не такий і наш менталітет: «А можна? Ми нікого не зачепимо? Нікому не перешкодимо?». А тим часом спритні хлопці вискакують на вулицю і горланять: «Ми відкрили! Ми винайшли, ощасливили людство! Визнайте нас, ушановуйте і давайте лаври!».

Але ми теж ощасливили. Де ж наші лаври?

 

Львів.