Багатий на історію Очаків, і музеїв у 17-тисячному містечку чимало. Раніше в розпал сезону лише воєнно-історичний музей відвідувало майже півтори тисячі осіб на день. Тепер ходять за рознарядкою. Та й музеї не ті. Лише музей імені Руфіма Судківського — справжній художній храм, гордість очаківців. А інші туляться в злиденності.

Про романтиків і чиновників

У історію Петро Петрович Шмідт увійшов як герой Севастопольського повстання моряків. Романтик, Шмідт вірив у всеперемагаючу силу добра. Як інакше пояснити його одруження з повією заради її порятунку. Чи знаменитий поштовий роман, що тривав у листах до самої смерті Петра Петровича.

Шмідта гіпнотизувала революція. Але брали сумніви в успішному результаті повстання. Він намагався пояснити це раді депутатів. А сину казав: «Матроси переконані, що якщо я підніму на «Очакові» прапор головного командира, до нас пристануть всі інші судна. Я не вірю ні хвилини в такий неймовірний результат...». Але він погоджується на прохання бунтівників, і 15 листопада 1905 року на крейсері «Очаків» дає сигнал: «Командую флотом. Шмідт». Повстання не підтримали інші кораблі флоту. Шмідта судили в Очакові. А 6 березня 1906 року розстріляли на острові Березань.

Сучасники Шмідта казали про його казкову популярність і привабливість. Його образ надихав і романтиків 60-х років. У 1962 році в Очакові відкрито перший у Союзі музей імені П. Шмідта — в будинку Офіцерського зібрання, там, де судили лейтенанта («Очаківський процес»). Всі експонати зібрала Лідія Іващенко, котра працювала тоді бібліотекарем Будинку офіцерів. Для неї історія Шмідта — справа життя. Її стараннями і зусиллями зібрано унікальну для провінційного музею експозицію. У фондах музею більш як п’ять тисяч одиниць: листування із Зінаїдою Різберг, телеграми, картини, намальовані Шмідтом, його особисті речі, меблі, фотографії, документи.

Але... самого музею немає. Вірніше, з літа цього року його закрито для відвідувань, комунальні служби від’єднали світло, немає опалення. Потрібний терміновий ремонт. У кімнаті, де судили Шмідта, протікає дах. А фасад прикрасив би нічліжку для бродяг.

Настала інша епоха, без «романтизьму» і здорового глузду. Музей руйнується через чиновницьку тяганину. І причина не в банальній «відсутності фінансування культури», а у відсутності хазяїна музею. Брак фінансування — це вже наслідок.

З’ясовується, будинок колишнього офіцерського зібрання, згодом переіменований на центр культури, освіти і дозвілля, належить Міністерству оборони. У 1999 році в Очаківському гарнізоні провели «оптимізацію казармено-службового фонду». Після інвентаризації майна Міноборони визначало його подальшу долю. Більшість об’єктів місто взяло в комунальну власність: тепломережі, житлофонд й інше майно. Є відповідні рішення Очаківської міськради.

Єдиний об’єкт, котрий ще не в комунальній власності, — музей Шмідта. Кількаразові звертання міського голови, колишнього й нинішнього, із проханнями про передачу музею поки безуспішні. Ні, передати будинок не відмовлялися. Але рік за роком чиновники Міноборони ставили дедалі нові умови. Спочатку місту треба було взяти у власність тепломережі. Взяло. Потім —житлофонд, далі — котельню. Місто умови виконало, але музею не одержало. А якщо будинок не в комунальній власності, то він не може і фінансуватися за рахунок міськбюджету. А Міноборони не виділяє грошей на музей уже більш як рік. Чому не віддати те, що самі утримувати не можуть?

От така неромантична розв’язка. Дуже не хочеться, щоб повторилася історія вікової давнини. Тоді, після розстрілу Шмідта, колишня дружина розпродувала його речі з молотка, а по світу множилися його «діти». Невже і ми з їхнього числа?

Як у вівтарі вкривали Суворова

На відміну від відомчого музею Шмідта Очаківський воєнно-історичний музей — державний. Цією власністю держава розпоряджалася на свій розсуд. Правильно чи ні — інше питання.

... У 1972 році на базі краєзнавчого в Очакові створено воєнно-історичний музей імені Суворова (на знімку). Музей був популярний. Приваблював гарною експозицією й інтер’єром. Це був музей-монолог про воєнну доблесть із давніх часів до нинішніх.

У монументальному Суворовському залі виставлялася діорама «Штурм фортеці Очакова». На величезному полотні (6 на 14 метрів) зображено Кінбурнський бій, епізод російсько-турецької війни 1787—92 років. Унікальна діорама намальована спеціально для Очакова в Москві, у студії Грекова, і сьогодні оцінюється в 400 тисяч доларів. Але до історії з полотном ми ще повернемося.

Благополуччя музею закінчилося в 90-х роках. Релігійна громада міста зажадала повернення будинку музею церкві, що розташовувалася там до 30-х років XX століття. За словами директора музею Людмили Паномар, пережили тоді і хресні ходи незадоволених віруючих, і збирання підписів, й інший безлад. «Переживали» десять років. За цей час будинок почав руйнуватися — обвалюються стіни і стеля, в музеї оселяється сирість. А грошей на ремонт не давали. Воно і зрозуміло: виділять гроші на музей, а туди раптом повернеться церква.

Нарешті рішення прийняли. Розпорядженням Президента, а потім і облдержадміністрації будинок собору, у якому розташовувався музей імені Суворова, передано церковній громаді Очакова. Так розлучили історію з релігією. І не згадали, що церква в турецьку фортецю Очаків увійшла слідом за Суворовим! Не надто замислювалися над цим міська влада і чиновники від культури, котрі об’єднали під одним дахом церкву і музей. Цілий рік вогнища духовності й культури співіснували, ледь утримуючись від ворожнечі. Богослужіння проводили в Суворовському залі: перед діорамою установили іконостас, а погруддя Суворова накрили, щоб не заважало. Довго це тривати не могло.

У 2000 році музей перевели в приміщення, непри-датне для експозиції, що потребувало серйозного ремонту. Все мали починати з нуля. Але ця історія, на відміну від першої, щасливіша. У 2001 році з облбюджету на ремонт виділили 110 тисяч гривень. Замінили систему опалення, відремонтували котельню, подали газ і воду. Потім область направила 40 тисяч гривень на перекриття даху і заміну комунікацій. Усього в ремонт уклали більш як 200 тисяч гривень. Майже 25 тисяч спонсорських гривень перерахувало підприємство «Дельта-Лоцман».

Сьогодні цілком відремонтовано три зали. «У нас у штаті 13 осіб, — каже директор музею Людмила Володимирівна, — і всі день і ніч працювали, впорядковуючи зали. Самі білили, фарбували, збивали устаткування». 

Отже, майбутнє в музею є. Але є і проблеми. У підвішеному (вірніше, скрученому) стані згадана діорама. У новому будинку для неї і ще двох фриз (кожна 9 на 4 метри) немає місця. Цим полотнам потрібна площа 15 на 15 метрів. Можна зробити прибудову. А це гроші, і чималі. Лише для закладання фундаменту і цоколю треба 205 тисяч гривень. 

А поки полотна загальною вартістю 400 тисяч доларів лежать скручені. Чи долежать до дня, коли будуть доступні людям, невідомо. Адже коли музей переселявся, діораму згорнули похапцем, не за правилами. Замість спеціальних барабанів, накрутили на труби. Треба було б провести консервацію полотен, але знову бракує грошей. Їх чекають погруддя полководців і воєначальників... на задньому дворі під вікном котельні.

 

Миколаївська область.