У селі Оконськ Маневицького району на Волині є невеличке озерце, оточене вільхами. Над його дзеркальною гладдю вирують два потужні струмені води. Це знамениті Оконські джерела. Вони поять водою численні ставки місцевого рибцеху.
Рідко трапляються в нашому рівнинному краї такі природні фонтани. Ось чому Оконські джерела завжди оточував ореол таємничості. Й донині в народі живе безліч найдивовижніших легенд.
В одній із них розповідається, що в жерло джерела потрапив якийсь великий предмет і вода почала заливати довколишні села. Людям довелося принести чимало жертв, аби врятуватися від нещастя. Легенда легендою, та чи не про те лихо свідчать залишки старовинних дерев’яних будівель, знаряддя з кременю та заліза, знайдені наприкінці минулого століття на місці осушеного болота на схід від Оконська? Та і саме село дістало назву від джерел, які на Волинському Поліссі називають «окнами». Бо вони й справді нагадують великі блакитні вікна, де шибками служить кришталево чиста вода.
На початку минулого століття в Оконську побував відомий дослідник природи волинського краю, а згодом і знаний усім науковим світом академік Павло Тутковський. Тоді з-під землі било лише одне джерело. Вчений установив, що струмінь, який фонтанує, — один із виявів їх карстової природи. Він викидав за годину 442 кубометри води. Запасу гідроенергії вистачало, щоб забезпечити надійну роботу чотирьох млинів, споруджених на річці Оконці. Один із цих млинів діяв іще в тридцяті роки ХХ століття. Його водне колесо приводило в рух не лише жорна, а й ткацькі верстати невеликої сукнарні. Тут було встановлено і першу в окрузі динамо-машину, яка забезпечувала електрострумом усі виробничі приміщення.
Дбаючи про зростання прибутків, власник млина в 1928 році на місці старого джерела пробурив три свердловини. Коли труби, пройшовши шар піску та крейди, сягнули тридцятиметрової глибини, зафонтанувала вода. Над басейном піднялося три гідростатичні колони заввишки 4,5 метра, дві з яких діють і нині. А одну в роки війни забили камінням.
Сільський голова Оконська Микола Ковальчук схильний вважати, що, окрім власника млина, в бурінні свердловин насамперед були зацікавлені тутешні селяни. Підземні потоки води були такі сильні, що раз по раз пробивалися нагору в найнесподіваніших місцях. І досі в Оконську стоїть хата, в якій джерело забило просто з-під печі. Часто джерела починали пульсувати посеред поля, заливаючи все довкруг водою. Завдяки ж свердловинам удалося приборкати цю стихію, пустивши потоки канавами в річку Оконку.
— Вода Оконських джерел, — розповідає заступник начальника Маневицького рибцеху Марія Галушко, —унікальна за своєю чистотою. Вона майже не містить солей, і деякі місцеві автомобілісти заливають її в акумулятори замість дистильованої. Підприємці хотіли використати джерельну воду для виготовлення безалкогольних напоїв, та вона не піддається газуванню. До того ж ця вода й у літню спеку, і в найлютіші морози має сталу температуру + 8 градусів. Це дає змогу вирощувати в ній форель.
Окрім форелі, вирощують в Оконську коропа, щуку, білого амура. Гурмани кажуть, що риба з місцевих ставків особливо смачна. А які ароматні зварені на джерельній воді кава та чай, борщі й супи!
Цікавлюся в Марії Галушко, яка ж потужність Оконських джерел сьогодні.
— За нашими даними, вони щосекунди викидають на поверхню 140 літрів води, або 504 кубометри на годину, — каже Марія Петрівна. — Років двадцять тому їх потужність була 170 літрів на секунду.
Отже, сила джерел поволі згасає. Дається взнаки бездумна й не завжди обгрунтована меліорація, здійснювана на Поліссі впродовж багатьох десятиліть. Та хочеться вірити, що ми зможемо зберегти для нащадків їх красу, яку Павло Тутковський порівнював із чарівністю «Голубого грота» на Капрі.
Волинська область.
