Уперед, до задвірків Європи!

Під гаслами «ринкових реформ» без урахування жорсткої міжнародної конкуренції руйнується державне стимулювання інновацій у високотехнологічних галузях, штучно створюється безладдя в народному господарстві. Все це консервує кризовий стан в Україні. Мало того, має місце перекладання розв’язання найважливіших питань політики держави та розробки механізмів її реалізації на іноземних експертів різних спрямувань і рівнів кваліфікації, а в окремих випадках відвертих противників економічного зростання нашої держави. Внаслідок цього становище народного господарства та рівень суспільного розвитку стали в Україні значно нижчими, ніж у сусідніх країнах — Росії та Польщі, хоча в 1990 році були однаковими. В Росії ставлення до науково-технічного розвитку на державному рівні цілком протилежне.

Урядові програми (економічні, технологічні, зокрема, програми приватизації тощо), не ґрунтуються на висновках науковців, а це призводить до того, що вони є неефективними, їх виконання спричинює негативні наслідки. З метою недопущення негативних результатів уряду потрібно передбачати належні наукові дослідження в програмі приватизації та в інших загальнодержавних програмах, що затверджуються Верховною Радою України відповідно до Конституції України.

Слід сказати, що в державі відсутні сприятливі умови для роботи зазначених установ і організацій в галузі наукових досліджень. Політика держави, спрямована на погіршення економічних та правових умов діяльності наукових установ і навчальних закладів, не сприяє зростанню потенціалу науково-дослідної сфери.

А це суперечить чинному законодавству України, а саме — частині третій статті 54 Конституції України, яка зазначає, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків зі світовим співтовариством, та частині третій статті 53 Конституції України, в якій йдеться про забезпечення державою доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Тобто норми статей Конституції передбачають обов’язок держави сприяти розвиткові науки та освіти.

Коли на початку 90-х років XX століття планувалися ринкові реформи, то перспективи розвитку України оцінювалися чи не найвище. Не остання роль, якщо не вирішальна, приділялася вітчизняній науці. З часом ситуація змінилася на протилежну. Під час проведення приватизації науково-дослідних установ і організацій передбачаються заходи, фактично спрямовані на їх ліквідацію.

Особливо неприйнятним є те, що різке погіршення соціально-економічних показників діяльності підприємств за період реформи допущено в умовах, сприятливих для розвитку економіки, зокрема, стабільної чисельності в 28,5 млн. осіб працездатного населення, підвищення трудового потенціалу України за рахунок залучення в народне господарство військовослужбовців, звільнених у запас внаслідок скорочення чисельності Збройних Сил, а також освіченої молоді.

Зайнятість у галузях економіки скоротилася порівняно з 1990 роком з 24,7 млн. до 14,9 млн. працівників. Отже, десять мільйонів працездатних українців втратили постійне місце праці та заробітку, можливість отримання соціальних виплат на випадок захворювання.

Як було з’ясовано на парламентських слуханнях «Наслідки і перспективи приватизації в Україні» від 26 лютого 2003 року, після приватизації підприємства масово звільняють працівників, зменшують обсяг оборотних активів у грошових коштах та товарно-матеріальних цінностях, знижують інвестиції в модернізацію виробництва на основі інновацій, що приводить до погіршення соціально-економічних показників їх діяльності. А іноземні інвестиції здебільшого обмежуються створенням інфраструктури для збуту продукції іноземних інвесторів в Україні і майже не спрямовуються на розвиток наукового потенціалу та перспективних високотехнологічних виробництв.

Реалізація програм приватизації суспільної власності привела до значних соціальних втрат в Україні. Однією з істотних причин такого становища була і є відсутність попереднього дослідження українськими вченими можливих наслідків тих економічних заходів, що здійснюється під час зміни форми власності в Україні.

Запровадження ринкової економіки без достатніх капіталовкладень у високі технології не може призвести до позитивних результатів. Сьогодні, в період глибокої кризи економіки і суспільства, слово вчених повинно звучати вагоміше. Тим паче що за умов, коли економіка стала об’єктом політичного тиску, слід реалізувати системний, комплексний підхід до втілення у життя вітчизняних наукових розробок, щоб забезпечувати щорічне економічне зростання України.

Спеціальна контрольна комісія з питань приватизації доручила органам Державної контрольно-ревізійної служби в Україні здійснити перевірку забезпечення Фондом державного майна законного та цільового використання коштів спеціального фонду державного бюджету, які спрямовуються «на заходи, пов’язані з приватизацією державного майна».

Унаслідок перевірки з’ясувалося, що в 2001—2002 роках Фондом державного майна було укладено 38 договорів на виконання наукових досліджень. До їх виконання фондом було залучено лише чотири державні провідні наукові інститути, проте державні кошти отримали 17 сумнівних комерційних структур. За цими договорами було сплачено понад 6 млн. гривень. Серед виконавців науково-економічних досліджень на суму 4,4 млн. гривень згадуються комерційні організації «Центр сприяння ринкових реформ», «Центр економічних досліджень» та інші, що не мають належного досвіду для даних робіт, фахівців та необхідних засобів для їх виконання.

При цьому наукових досліджень, спрямованих на подолання негативних наслідків діяльності підприємств після приватизації, уряд та Фонд державного майна України не проводять. Отже, ті значні кошти, що спрямовують нібито на наукові дослідження, які сприяли б досягненню ефективної післяприватизаційної діяльності приватизованих підприємств, використовуються не за призначенням. І це в той час, коли професійні науково-дослідні інститути не отримують державних замовлень.

Держава має належним чином регулювати стан справ у сферах, за які вона несе за Конституцією відповідальність перед народом. І не тільки декларувати економічне зростання, а й забезпечувати його реальне здійснення. Соціально-економічні програми мають бути другим, після Конституції, законом, за виконання якого несуть персональну відповідальність усі посадові особи, причетні до його розробки і реалізації на всіх етапах. І за прорахунки в цих питаннях вони теж повинні нести відповідальність, а не ховатися за міфічні ринкові регулятори, які нібито працюють не в той бік.

Для фінансування наукових досліджень та впровадження їх результатів у виробництво науково-дослідні інститути повинні мати можливість займатися пошуком додаткових видів прибуткової діяльності, оскільки наукові розробки вимагають тривалого часу та витрат на модернізацію виробництва для їх впровадження і не можуть забезпечити необхідний рівень фінансування цих закладів.

У рекомендаціях парламентських слухань, про які вже згадувалося, було відзначено: особливою ознакою приватизації в Україні є те, що вона стала не наслідком економічних реформ, а їх рушієм. Це значною мірою зумовило відсутність такого результату, якого від приватизації очікувало суспільство під впливом безвідповідальної пропаганди. З метою подолання негативних соціально-економічних наслідків приватизації, забезпечення ефективності використання приватизованих об’єктів для економіки України учасники парламентських слухань рекомендували Кабінету Міністрів України створити сприятливі умови для діяльності підприємств, які отримують частину доходів від науково-дослідної, проектно-конструкторської та інноваційної діяльності, а також запобігати вилученню їх майна за рішенням органів приватизації та виконавчої влади.

Практичні результати приватизації досить часто розходяться і з її метою, і з державними програмами приватизації. В недалекому минулому науково-дослідні та проектно-конструкторські установи процвітали. Внаслідок приватизації вони або остаточно розорені, або ліквідовані чи перетворені в установи з катастрофічно скороченою кількістю працюючих, перепрофільованим виробництвом. Спеціалісти цих установ і організацій втрачають свою кваліфікацію, яка здобувалася протягом багатьох років, і найчастіше залишаються на вулиці та змушені змінити роботу.

Слід зазначити, що особливості приватизації об’єктів науково-технічної сфери не враховуються під час приватизації, що суперечить частині другій статті 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

На жаль, в окремих випадках, під час приватизації однієї з декількох державних установ, розміщених в одному адміністративному будинку, вартість будівлі включається до акта оцінки вартості, а потім і до статутного фонду цієї установи, інші установи та організації змушені були орендувати в неї свої ж приміщення. Як приклад можна навести ситуацію, в яку потрапив Український державний науково-дослідний і проектно-вишукувальний інститут водопостачання «УкрНДІводоканал-проект», що змушений орендувати не у держави, а у відкритого акціонерного товариства «УкрНДІпроектстальконструкція» виробничі площі, котрі були закріплені за інститутом.

Про те, як знищуються унікальні підприємства, можна прослідкувати на прикладі фактичної ліквідації Вінницького державного проектно-конструкторського виробничого підприємства гідропневмоагрегатів «ГІПАГ». Детальніше зупинюся на ситуації, яка склалася навколо цього підприємства.

Раніше, ще в 1977 році, був створений проектно-конструкторський технологічний інститут ПКТІ «Гідроагрегат». Для розміщення інституту Міністерство сільськогосподарського машинобудування надало частину добудови корпусу № 15 Вінницького заводу тракторних агрегатів, яка була збудована спеціально для розміщення інституту. До 1989 року інститут перебував у складі виробничого об’єднання «Вінницький завод тракторних агрегатів», а тому питання, в кого на балансі знаходиться приміщення, не виникало.

У 1994 розпочалася корпоратизація, а потім і приватизація заводу. Приміщення добудови, в якій були розміщені виробничі площі інституту (з 1728 квадратних метрів на долю інституту припадало 856 квадратних метрів), не були закріплені за співкористувачами на правах повного господарського відання. Приватизації підлягала частина приміщень, яку займали підрозділи заводу. Залишок площі інституту повинен був залишитися і використовуватися як державне майно.

Керівництво заводу грубо ігнорує вимоги Мінпромполітики України передати законні площі державному підприємству, яке змушено укладати договори оренди частини будівлі. Регіональне відділення Фонду державного майна України у Вінницькій області рекомендувало ВП «ГІПАГ» переукласти договір на оренду державного майна з метою перерахування отриманих за оренду коштів до державного бюджету, але адміністрація ВАТ «ВЗТА» розпочала шалений тиск, не допускаючи працівників державного підприємства до їх робочих місць, від’єднуючи електроенергію тощо.

Слід зазначити, що ВП «ГІПАГ» — єдина державна проектно-конструкторська організація, яка займається проблемою конструювання та виготовлення дослідно-виробничих партій гідронасосів, гідромоторів, рукавів високого тиску, пневмотормозних вузлів для сільськогосподарської та іншої мобільної техніки. Розробки підприємства захищені більш як трьомастами авторськими свідоцтвами, патентами. Загальнодержавний ефект застосування розробок державного підприємства важко переоцінити. В останні роки промислового занепаду підприємство вистояло і продовжувало щорічно конструювати та випускати нові види продукції на власній дослідно-виробничій базі.

З початком приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства шляхом його продажу на аукціоні розпочався справжній грабіж державного майна та морально-психологічні знущання над колективом підприємства. Ситуація ускладнилася ще й тим, що працівників державного підприємства вигнали на вулицю, а їх робочі місця були ліквідовані.

Прокуратура Вінницької області до перевірки порушень законодавства поставилася формально, що дає підстави для висновку про відсутність належного розгляду. Досить дивним є факт, що і Міністерство промислової політики України, і регіональне відділення Фонду державного майна України у Вінницькій області вже довгий час не можуть знайти копію контрольного примірника інвентаризаційного опису майна відкритого акціонерного товариства «Вінницький завод тракторних агрегатів». Обидві інстанції посилаються одна на одну і лише повідомляють про її відсутність. І все-таки я сподіваюся, що це підприємство не втратить своїх пріоритетних позицій і продовжуватиме займатися розробкою унікальної техніки. Таких прикладів можна навести чимало.

І насамкінець зазначу, що знайти раціональну відповідь на запитання про доцільність приватизації галузевої науки можна лише у контексті загальнодержавної стратегії розвитку науково-технічної сфери. Її виробленню повинен передувати об’єктивний і неупереджений аналіз усього того, що відбувається у державі за час, коли вона перебуває у складному становищі. А тому слід з усією відповідальністю підійти до проблеми збереження галузевих науково-дослідних установ, визначити доцільність їх приватизації, оскільки значна частина таких установ припинила своє існування саме після здійснення їх приватизації. І, головне, створити чітку, ефективну правову базу її проведення з належним економічним обґрунтуванням.

Для розв’язання проблем державної підтримки наукової сфери на одному із засідань Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації було прийнято рішення про доцільність обговорення комітетами парламенту зазначених проблем разом із зацікавленими в їх розв’язанні посадовими особами та представниками широкого кола громадськості.

З цією метою 18 лютого 2004 року о 15.00 у приміщенні конференц-залу (вул. Грушевського, 5) заплановано проведення спільного засідання Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації та Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти «круглого столу» на тему: «Про проблемний стан та наслідки виконання законодавства України з питань приватизації у сферах науки і освіти».

До участі в обговоренні зазначених проблем запрошені народні депутати України, посадові особи уряду України, правоохоронних органів, представники Національної академії наук України, науково-дослідних, проектно-конструкторських установ та організацій, громадських організацій.

Учасникам «круглого столу» запропоновано оцінити наслідки приватизації науково-дослідних, проектно-конструкторських установ і організацій, а також навчальних закладів та внести відповідні пропозиції з цього питання.