Україна олімпійська: 1952—2004

Суперники Колчинського робили все від них залежне, щоб не пропустити його далі другого кола. Це ж бо так просто! Поразки у двох перших колах — і третього йому не бачити. Побачив...

Екс-чемпіона СРСР та Європи Анатолія Кочнєва з Омська Колчинський «покарав» на шість балів. Чемпіон СРСР тбілісець Шота Морчиладзе — кращий серед усіх важковаговиків світу майстер кидків прогином. Колчинського не кинув. Програв.

Дійшов Олександр до фіналу, дійшов до десятиразового призера першості СРСР мінчанина Анатолія Зеленка. Але й цього разу нічого незвичайного не сталося. Наприкінці поєдинку фізично дуже сильний Зеленко так сильно втомився, що просто перестав рухатися по килиму і був дискваліфікований за відверту пасивність.

Наступного року могутній Зеленко виграв звання абсолютного чемпіона СРСР. На цих змаганнях Колчинський не виступав...

Найгрізнішим суперником українського важковаговика був видатний болгарський борець Олександр Томов. П’ятиразовий чемпіон світу, Томов тричі був поряд з олімпійським золотом. Але від першого золота його відштовхнув ленінградець Анатолій Рощин (Мюнхен-72), а до двох інших золотих нагород (Монреаль-76, Москва-80) його не підпустив киянин Колчинський. Три олімпійські старти — три срібла!..

Монреаль-76. У першому двобої Колчинський поклав на спину поляка Хенрика Томашека, кількаразового призера європейських турнірів. Аргентинець Карлос Браконі протримався проти Олександра тільки 48 секунд, норвежець Ейнар Гундерсен — трохи більш як дві хвилини. Призер першості світу румун Роман Кодряну пручався до 37-ї секунди, і перед хлопцем з Києва відчинилися двері фіналу, де його чекав великий Томов...

Уже сам початок цього двобою свідчив, що ленінградська історія не повториться. Як тільки суперники зійшлися в центрі, Колчинський боляче «стукнув» Томова «кочергою» — блискавичний кидок через спину дав три бали.

Навіть найнезворушніші фахівці не могли приховати свого подиву. Колчинський, якого, за логікою, мав роздавити авторитет суперника, котрий мусив безсило тупцювати перед неминучим психологічним бар’єром за назвою «Томова неможливо перемогти» (адже п’ять попередніх програшів чогось коштували!), цей Колчинський, як він сам висловився, «відкрив сезон найжорсткішого пресингу». 11:6 на користь Колчинського. Так було виплавлено перше олімпійське золото.

Перед Олімпіадою-80 в Москві стосунки між Колчинським і новим керівництвом збірної СРСР загострилися до краю. Колчинський був вольницею, дуже важко керованою вольницею. Він не терпів тренерського диктату. Він сам визначав, що йому потрібно. Міг тренуватися до упаду, але тільки тоді, коли сам вважав, що це потрібно. А коли такої потреби, на його думку, не було, він міг і з режиму, як він сам казав, «випасти», міг і «сухий закон» порушити. Міг, ніде правди діти.

Про те, що великий спорт потребує жертв, потребує аскетизму, Колчинський знав не гірше від нас. Адже він був чемпіоном СРСР, чемпіоном світу, олімпійським чемпіоном. Усі правила він знав, але не завжди виконував їх. Ось таким він був й іншим бути не бажав. А ще точніше —не міг. Характер — не костюм, його не перешиєш...

У збірної країни крос. Завершальний, контрольний. Хлопці стартують на алуштинському «Спартакові» і мають бігцем піднятися на «Катьку» — високу гору, вершина якої своїми обрисами нагадує фігуру і профіль лежачої жінки. Команда рушає зі стадіону. Капає дощик. Тренери йдуть під навіс і бачать там — Колчинського! Він вирішив дочекатися під цим навісом повернення хлопців із кросу. Бігти він і не думав. «Фінішував» через 100 метрів, сховавшися за найближчим поворотом від тренерських очей. Починався, як розумієте, «виховний момент», у якому рефреном лунало одне речення: «І після цього ти розраховуєш на другу олімпіаду?!»

Жах, чи не так? А Колчинський, який у кишеню по слово ніколи не ліз, цього разу чомусь мовчить і з якоюсь дивною увагою роздивляється на вологій землі відбиток своєї 48-го розміру кросівки.

— Чого ти мовчиш, Алику, чого ти, як йог, уп’явся в одну точку?! Соромно нам в очі дивитися?! Сказати нема чого?!

І тоді Колчинський з геть незворушним обличчям відповів:

— Та от дивлюся на цей відбиток моєї кросівки. Ви знаєте, що це таке?.. Це слід дворазового!..

Згодом він казав мені: «Я себе добре знаю. Працював на тому, здається, передостанньому зборі, як віл. Наївся навантажень під саму зав’язку. Ще ковток — і був би «перебір». Але тренерам цього не поясниш. То навіщо було в довгу полеміку пускатися... Тренери все одно мене не «почули б». У них один принцип: партія сказала — «треба!», комсомол відповів — «єсть!» Ну, не потрібна мені була тоді «Катька». Та я стільки разів на неї бігав, що їй давно настав час прокинутися і віддатися мені по-справжньому, привселюдно!»

Москва. Олімпіада-80. Як ви думаєте: кого жереб вирішив звести у фіналі? Правильно: Колчинського з Томовим!..

130-кілограмові велетні, закувавши один одного сталевими обіймами, довго стоять нерухомо. Першим напруження не витримав Томов, пішов з хреста-захвату. Люди, що відбувається: «болгарський цар» — великий майстер кидків з хреста-захвату — не кидав з «хреста»?!

Є думка, що здивований суперник — це майже переможений суперник. От у цьому і вся таїна: Томов не просто здивований, Томов уражений! Досі не було у світі борця, який не тікав би від томовського «хреста». А Колчинський не тікав, понад те: він шукав цей захват, Колчинському «хрест» чомусь був потрібен більше, ніж йому — Томову. Чому?

Запитання зависає в повітрі. У Томова немає на нього відповіді. Він просто не знає, що йому робити, як боротися? А Колчинський знає: темп, ще раз темп!

Закінчувалася восьма хвилина, коли Колчинський «петлею» витягнув суперника мало не по стійці «струнко» і пірнув під його руку. 4:2 — веде киянин. Минають останні секунди двобою... Гонг! Перемога!

Олександр Колчинський — єдиний серед українських борців греко-римського стилю дворазовий олімпійський чемпіон. Той відбиток на вологій алуштинській землі насправді виявився слідом Дворазового...