Скажіть, коли працівники міліції добровільно знімають з погонів зірочки і без будь-якого жалю розстаються з ними? Наші стереотипи підкажуть одну відповідь: у разі присвоєння нового звання. Правильно. Однак є й інша відповідь. Її знають працівники міліції, які бувають у Луганському дитячому будинку №1. Це їм доводиться знімати зірочки з погонів і дарувати дітлахам на знак доброї і щирої дружби.

Вихованцям цього дитячого будинку від трьох до семи років. Їх тут трохи більш як п’ятдесят. Діток зібрали з різних куточків області, але їх історії так схожі, що всі вони мимоволі стали родичами. Не по крові. По нещастю. А хіба можна назвати щастям холодний дім і завжди п’яну матір, яку дратує замурзане личко власного сина? Коли замість того, щоб остудити гарячу голівку хворої дитини, материнська рука насолоджується прохолодою мутної склянки, поглинаючи чергову порцію пійла. Майже в кожного з малят є батьки, мама. Точніше, були...

У співробітників підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВСУ в Луганській області і різних соціальних служб регіону дедалі частіше з’являється необхідність захищати юних громадян від їхніх власних батьків. Тільки одна цифра: 30% сімейно-побутових конфліктів, скандали і бійки стосуються і дітей. У таких ситуаціях самі маленькі члени родини одержують не тільки фізичні, а й психічні травми. Якщо вчасно не забрати дитину з цього духовно злиденного середовища, вона може загинути або ще задовго до свого повноліття обрати шлях злочинця. У минулому році тільки працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх направили в прокуратуру міст і районів області більше десяти матеріалів, у яких містяться обвинувачення батьків у злісному невиконанні обов’язків з виховання своїх дітей.

Якийсь обиватель іронізуватиме, мовляв, рідну матір дитині ніхто не замінить, а дитячий будинок — немов чужа тітка, не здатна на співчуття і душевне тепло. З такими міркуваннями погодитися можна, але з одним важливим застереженням: якщо це справжня матір, а не істота з ницими інстинктами. Так, дитбудинок є дитбудинок. Хоч би як тепло, ситно і затишно було в ньому, маленькому однаково хочеться до мами, неньки, мамусі, хоч вона і стусала його ногами, і залишала самого в холодній квартирі на кілька днів. Дитяча пам’ять образи легко забуває і так само легко відгукується на добро. Свого часу людей у міліцейській формі дитячий мозок асоціював зі злом, що руйнує сімейні підвалини. Саме таке ставлення до міліції формували батьки. А сьогодні ці дяді — кращі друзі, в яких можна посидіти на колінах, поміряти їхні кашкети і навіть зняти зірочку з погонів.

Шефство міліції над дитячим будинком №1 почалося років п’ять тому. До того ж робота ця серйозна, системна, по-військовому чітко організована. Не буває тижня, щоб правоохоронці не відвідали своїх вихованців. Дітвора їх чекає. І не лише через гостинці. Цінність такої дружби малечі і дорослих у тім, що вони, по суті, ... виховують одне одного. У дітей поступово зникає негативний образ працівника міліції, а правоохоронцям такий зв’язок допомагає зрозуміти дитячий світ, у якому відсутня головна ланка — батьки.

На жаль, по досягненні семи років вихованці залишають стіни дитбудинку, що стали рідними. Їх переводять до інших дитячих будинків та інтернатів, де можна здобути освіту. Випускні святкові ранки семиліток — завжди сумна подія для всіх: вихователів, нянечок і для працівників міліції. Як складеться подальша доля дітлахів? Керівники обласного управління МВСУ і завідувачка дитбудинку Інна Швець уже давно плекають думку залишати вихованців у цих стінах до повноліття. Щоб становлення дитини як особистості відбувалося в них на очах і з їх допомогою. Адаптація малечі у перші дні життя поза будинком супроводжується часом дуже великими складнощами. Чи переживуть дітки таке випробування ще раз? Сьогодні вихователі знають характери усіх своїх дітей, їхні нахили, здібності, фізичні вади. Знають, на які кнопочки дитячої натури треба натискати, щоб включити активність чи приборкати непомірну енергію. Так і вели б вони своїх вихованців по життю ще десять років, поки ті не здобудуть освіту і одержать паспорт. Працівникам міліції теж було б спокійніше працювати. Діти зростали б під їхньою опікою і вийшли б у велике життя нормальними людьми.

Обласне управління міліції провело анкетування серед неповнолітніх, які перебувають у притулку. Результати опитування викликали велику тривогу. Із тринадцяти дітей у віці десяти років половина ніколи не ходили до школи, тільки двоє з десяти неповнолітніх мали два класи освіти, троє — три класи і двом удалося закінчити четвертий клас. Головне заняття дітей — бродяжництво, жебрацтво, дрібні крадіжки. В усіх є батьки, але 61% опитаних дітей зізналися, що в їхніх родинах майже щодня відбувається пиятика, що нерідко закінчується бійками. Жити в такій родині не хочеться... Виходить, що дитбудинок може вберегти дитину від батьків?

— Діти жили б у нас, а навчалися б у звичайній школі, — ділиться своїми проектами Інна Олексіївна Швець. — Наш дитбудинок розташований у прекрасному місці. Тихо, зелено. Поруч — спортивна школа, будинок дитячої технічної творчості, куди ми сьогодні водимо своїх вихованців. Крім того, кожного літа оздоровлюємо їх на морі, якщо дитині потрібна операція або додаткове лікування, вона їх одержує. Крім того, в нас чудові шефи — працівники міліції. Одне слово, до 17—18 років дітлахи під нашою турботою і доглядом.

Власне, в ідеї створення в Луганську дитячого будинку змішаного типу супротивників немає. Але немає і коштів. А гроші потрібні для будівництва додаткових приміщень для старших вихованців. Однак, спостерігаючи, з якою енергією Інна Олексіївна береться розв’язувати цю проблему, віриш, що такий дитбудинок у Луганську буде. Так думають і в УМВС у Луганській області.

 

Луганськ.