Що ближче до першотравневого розширення Європейського союзу, то менше шансів залишається в громадян країн-вступників отримати після нього роботу в «старих» країнах-членах. Стає дедалі очевиднішим, що майже всі з нинішньої п’ятнадцятки запровадять заходи з обмеження напливу робочої сили із країн-новобранців. Лише Ірландія все ще має намір надати новоприбулим такі само права на ринку праці, які мають її власні громадяни.
З формальної точки зору жодної дискримінації немає. Право нинішніх членів ЄС на захист власних ринків праці зафіксовано в Угоді про вступ, підписаній і нинішніми й новими країнами-членами. Згідно з домовленостями відповідні обмежувальні заходи можуть бути запроваджені на термін 7 років за формулою 2+3+2. Це означає, що в перші два роки після розширення нинішні країни-члени навіть не повинні ставити до відома про свої кроки Європейську комісію. Потім — мають попередити «уряд ЄС» про плани на наступну «трирічку», і вже якщо забажають продовжити обмеження на подальші два роки, то матимуть це обгрунтувати. Обмеження, до речі, стосуватимуться лише громадян країн, які були свого часу за «залізною завісою». Кіпру й Мальти вони не торкнуться.
Так-от, використати для свого «трудового» захисту всі можливі сім років мають намір Німеччина та Австрія. Швеція точно обмежить прибуття «гастарбайтерів» протягом перших двох років і, можливо, продовжить це ще на три. Данія, Бельгія та Фінляндія збираються не допускати до себе всіх бажаючих протягом двох років. Нідерланди поки що лише оголосили, що протягом першого «розширеного» року зможуть прийняти щонайбільше 22 тисячі осіб. Франція, Іспанія та Італія теж запровадять обмеження, але ще не повідомили про терміни. Британія, котра донедавна заявляла про готовність відчинити двері для поляків, чехів, угорців та інших, тепер змінила позицію й вирішила перестрахуватися.
Зрозуміло, у країнах-вступниках незадоволені. Бо якщо формально все правильно, то з моральної точки зору відчуття не з приємних. «Припущення, що після падіння Берлінської стіни нам потрібно аж 14 років перехідного періоду, засвідчують брак солідарності», — вважає Ян Фігель, кандидат у члени Європейської комісії від Словаччини. «Ми розчаровані тим, що деякі уряди спочатку зайняли одну позицію, а тепер вона зовсім інша», — каже польський міністр закордонних справ Влодзімеж Цімошевич. «Промови й усмішки не можуть замаскувати той факт, що розширення ЄС затьмарене недовірою, ледь прикритою ксенофобією та неспроможністю європейських лідерів пояснити його переваги», — писала «Файненшел таймс». «Чи не відчують громадяни нових країн-членів себе другорядними в оновленому Європейському союзі?» — запитують у Європі. Втім, країни-вступники вільні в тому, щоб запровадити адекватні обмеження проти громадян країн—нинішніх членів. Щоправда, поки що бажаючих зробити це не було.