Такий розподіл обов’язків і привілеїв між владою і громадою в Жидачівському районі на Львівщині вже дав перші добрі плоди.

Біля дуба з гетьманським корінням...

Неподалік Жидачева, в селі Руда, збереглися будівлі маєтку гетьмана Виговського. Нині у них розташована місцева школа. Зберігся й могутній дуб, виплеканий нащадками роду Виговського. У селі завдяки зусиллям районної влади незабаром постане музейний комплекс, робота над котрим уже завершується. Кажуть, ця місцина має магічну дію. Варто підняти жолудь під дубом Виговського, потримати його в долонях, як одразу ж вас осіняють гарні ідеї, які згодом втілюються в життя. Може, завдяки гетьманському дубові гілки влади у районі тримаються одного міцного кореня. Відтак політичні чи біляполітичні шторми, які так часто розкутурхують громаду Львівщини, схоже, обминають цей регіон. Власне про феномен взаємодії влади і громади йшла мова «за круглим столом» під час днів «Голосу України».

Ігор Костирко, голова райдержадміністрації, доктор економічних наук, розпочав виконання службових обов’язків у районі з системного аналізу всього комплексу причинно-наслідкових зв’язків. Затим він та голова районної ради Роман Баліцкий міцно потиснули один одному руки, а згодом підписали угоду про співпрацю.

Рукостискання породило ідею днів влади. Щомісяця керівники району запрошують за «круглий стіл» усіх голів місцевих рад, начальників відділів і управлінь, керівників служб, які забезпечують життєдіяльність району: газовиків, енергетиків, правоохоронців. Тема розмови визначена заздалегідь. Її учасники не просто висловлюють свої думки з того чи іншого приводу. Вони звітують про виконання доручень, які отримали на попередньому засіданні. Потім робиться ретельний публічний аналіз зробленого. Одразу ж визначається і наступна тема Дня влади. За словами керівників, 70 відсотків доручень виконуються, дещо відкладається до наступного засідання.

Ефективність днів влади забезпечується ще й присутністю громади. Будь-хто може прийти до зали і поставити своє питання. Або ж покричати «ганьба!».

Від депресивної зони — до оази

Донедавна мешканці Богом забутого і занедбаного містечка Журавного і всього журавненського мікрорегіону масово виїжджали за кордон на заробітки. Для песимізму і втечі з рідних місць були всі підстави. Близько десяти років тому припинило роботу Подорожнянське сірчане родовище, яке годувало журавненців. А з чого ще жити на цих бідних землях? Можна добре жити і навіть благоденствувати... з добрих ідей, — запропонувала влада. І подала громаді поживу для роздумів і вибору. Комплексний бізнес-проект відродження депресивної зони — це унікальне спільне дітище влади і громадських інституцій, зокрема Агенції з розвитку сільської території, котру очолює журналіст Андрій Данилець. А сесія районної ради виділила відповідні кошти.

Для здійснення накресленої програми влада зробила радикальний крок у системі фінансової підтримки сільських господарів.

— Раніше ми безоплатно роздавали бюджетні кошти і кожному діставалися крихти, які погоди не робили, — розповідає Ігор Костирко. — За підтримки депутатів районної ради ми відкрили доступ до кредитів усім бажаючим, а сплату відсотків узяли на себе і залучили у виробництво півтора мільйона гривень. Цими послугами вже скористалося близько 30 структур. Журавне перетворюється із занедбаного селища на причепурене містечко.

«Пані, підніміть папірець...»

У центрі села Бережниця, біля крамниці, зупинилася легкова машина. З неї вийшла жінка, купила морозиво, з’їла його і тут же викинула папірець на дорогу. Яким же було здивування водія і пасажирки, коли навперейми їхньому автомобілю вийшов міцної статури чоловік.

— Я — сільський голова Гнат Кухта. Вибачте, пані, поверніться і підніміть свій папірець.

Чоловік щось буркнув, а жінка отетеріла, однак мовчки повернулася, підняла папірець і вкинула його до смітярки.

Гнат Кухта 28 років прослужив у армії. А коли звільнився у запас, мешканці п’яти сіл, що входять до Бережницької сільради, впрохали його балотуватися на голову. Мовляв, без армійської дисципліни і порядку тут не буде ладу.

— Запросили мене до участі в екологічному проекті з очистки басейну річки Бережниці, яка протікає через Моршин, Болехів і на території нашої сільської ради впадає в Дністер. Нам профінансували очищення берегів, створення пункту збору сміття. Ми розчистили екскаваторами русло річки — зробимо місце відпочинку для людей. Біля кожної торгової точки поставили ящики для сміття. Та біда в тім, що люди не привчені до порядку. Колись паперову обгортку можна було спалити, а тепер поліетиленові упаковки потрапляють у рови, річки.

Стурбований інертністю громади Гнат Кухта почав ініціювати схід села, щоб сказати людям: ви мене обирали — працюймо ж разом. Не з’явилися. А він не здався — прийшов до церкви. Після служби священик звернувся до парафіян: «Затримайтеся, голова має щось сказати вам».

— Я вчу людей, — каже Гнат Кухта. — У кожній із чотирьох шкіл був уже тричі разом із священиком і дільничним інспектором. Порядок починається з виховання.

Нещодавно Гната Кухту запросили до Києва на Всеукраїнські муніципальні слухання. Розглядали програму «Житлово-комунальна реформа — першочергове завдання місцевого та регіонального розвитку». Гнат Кухта попросив слова і назвав низку болючих проблем, які слід негайно вирішувати. До сільського голови прислухалися. За його пропозицією до програми було внесено цілий розділ — «Про створення житлово-комунальних служб на селі».

Хто сказав, що згори видніше? Життя вирує внизу, на заболочених сільських дорогах. Та доки ж миритися з тим, що вони заболочені? Терпець у громади, схоже, урвався. Хіба ми найбідніші? Ось лише в одному з жидачівських банків на депозитах — майже 2 мільйони доларів, зароблених по світах. Куди ж їх вкласти? Найліпше у бізнес на рідній землі. А якщо комусь забракне снаги, можна прийти до гетьманського дуба. Кажуть, допомагає...

 

Львівська область.