Віднедавна у містечку Пирятин помітно активізувалося суспільно-політичне життя. Інтерес до подій сьогодення підігріла ситуація, що склалася на Пирятинському сирозаводі. Власне, не на самому заводі у сфері виробництва (тут усе гаразд), а в середовищі нинішніх власників (пайовиків) підприємства і тих, хто має якісь види чи якийсь стосунок до майна в кілька мільйонів гривень. У масштабах України — досить типова ситуація і закономірне явище процесу приватизації. Але для Пирятина, де це підприємство чи не єдине з таких, котрі міцно стоять на ногах і швидко набирають у вазі, — це предмет особливої уваги не тільки для тих, хто працює або працював на цьому заводі, а і для сотень інших жителів міста й області, представників владних структур, органів прокуратури, громадських організацій.
Ми попросили прокоментувати стан справ на Пирятинському сирозаводі народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Миколу КАРНАУХА.
— Миколо Васильовичу, сьогодні до подій на Пирятинському сирозаводі привернуто увагу не тільки пайовиків і органів місцевої влади. До Пирятина зачастили журналісти. Публікації в місцевій і республіканській пресі нерідко істотно відрізняються в оцінках і подій, і дійових осіб. То що насправді відбувається на цьому підприємстві і довкола нього?
— Почати, мабуть, треба з того, що торік два колишні працівники заводу подали заяву до суду на керівника підприємства й водночас звернулися до органів прокуратури з проханням провести перевірку господарської діяльності заводу. У результаті перевірок порушено кримінальну справу. Уже є усунені від займаних посад. Безперечно, оцінку їхнім діям може дати лише суд. Але людей хвилює не тільки доля деяких керівників, хоча від того, хто керує підприємством, теж багато що залежить, а насамперед їхня особиста доля, доля їхньої частки власності на цьому підприємстві. Ви знаєте, скільки негараздів у справі приватизації в цілому по країні, скільки обману, обкрадання, хабарництва... Тому цілком закономірним є бажання сьогоднішніх пайовиків колективного підприємства «Пирятинський сирзавод» убезпечити себе. Це мало зробити насамперед керівництво... Але, на мій погляд, цього не тільки не відбулося, а було зроблено кроки, які дають мені підстави вважати, що придбати основну частину майна підприємства в процесі майбутнього акціонування мали намір вочевидь не рядові працівники. Саме так багато спостерігачів кваліфікують спробу внести зміни до статуту колективного підприємства про продовження терміну повноважень голови правління.
На початку грудня минулого року Пирятинський районний суд визнав, що Віктор Гаркуша втратив повноваження глави правління і директора ще в березні 2001 року. Збори, на яких відкритим голосуванням (а це, як мені відомо, суперечить статуту) термін повноважень посади продовжили до п’яти років, не обирали чомусь Віктора Гаркушу директором і головою підприємства. Не останню роль у тому, що конфлікт на підприємстві вийшов за ворота прохідної, відіграло проведення зборів, які, за словами однієї з колишніх працівниць заводу, обмежували права деяких пайовиків. Тим пайовикам, які сьогодні вже не працюють на заводі, було запропоновано одержати компенсацію за свій майновий пай і вийти зі складу пайовиків підприємства.
У цілому я не робив би трагедії з того, що відбувається на Пирятинському сирозаводі й довкола нього. Це закономірний процес нашого входження в ринкову економіку. Він відбувається болісно. Але щоб було менше помилок, менше порушень — має бути більше гласності в цих процесах, більше зацікавленості самих наших громадян і, звичайно, більше контролю за дотриманням законів і з боку громадськості, і з боку органів влади.
— На одних зборах були присутні і ви, Миколо Васильовичу. Брали участь в обговоренні перспектив акціонування підприємства. У цьому можна вбачати і ваш особистий інтерес?
— Особистого інтересу до цього підприємства в мене нема. Однак я добре знаю не тільки нинішній стан справ на заводі, а й історію його становлення. Свого часу, коли на заводі з’являлися проблеми з поставками сировини, я не раз допомагав підприємству. Переконував керівників прилеглих сільськогосподарських підприємств постачати молоко пирятинцям. Мене добре знають на підприємстві й попросили захистити права і нинішніх працівників, і пенсіонерів. Саме з огляду на це я виступив на зборах у березні 2003 року, коли дирекція, як я вважаю, намагалася обмежити права рядових пайовиків. На цих позиціях стою і тепер.
— Як ви оцінюєте те, що деякі спостерігачі вбачають у діях районної влади, органів прокуратури, СБУ, депутатів різних рівнів наявність якоїсь змови не тільки проти директора, а і проти колективу заводу?
— Це теж закономірна реакція на відсутність повноти інформації про стан справ на заводі. Але якщо ми проголосили розбудову правової держави, якщо ми намагаємося сповідати верховенство закону, чекатимемо на рішення суду. А стосовно керівництва заводу, то воно має знати наші закони і чітко їх дотримувати. На колективному підприємстві — насамперед в інтересах колективу. На превеликий жаль, не бачу, щоб у даній конкретній ситуації всі керівники заводу беззастережно їх дотримувалися. А щодо переслідування директора Гаркуші, то це, на мій погляд, — домисли. Однак повернемося до заводу — сьогодні є рішення суду про неправомочність директора і порушено кримінальну справу. Після порушення кримінальної справи не оскаржили постанову про порушення кримінальної справи протягом місяця, тому сьогодні і прокуратура, і СБУ виконують передбачені законом дії.
— У публікаціях деяких газет червоною ниткою проходить тема приватизації підприємства. Гаркушу називають прихильником збереження колективного підприємства, а вас — акціонування. Прокоментуйте ситуацію.
— Мені здається, Гаркуша з якихось причин не хоче, щоб величезний колектив і звільнені та пенсіонери стали власниками акцій. А журналісти просто плутають людей, граючи на їхній довірливості, економічній безграмотності, на тих нелегких умовах, у яких їм доводиться жити. Йдеться не про те, чи буде Пирятинський сирозавод акціонерним товариством, ідеться про інше, і журналісти правильно пишуть, що пирятинський шматок сиру хочуть поділити. Тільки вони неправильно визначають головного претендента. Хотілося б процитувати один фрагмент із матеріалу «Безплатний сир у пирятинській мишоловці», який розмістила «Комсомольская правда в Украине» від 4 лютого 2004 року, № 21 (1807/23208): «Здавалося б, от він, фініш, і в руках уже заповітний приз: контрольний пакет акцій колишнього КП «Пирятинський сирзавод», а в найближчому майбутньому ЗАТ «Пирятинський завод». Але 18 листопада вдарив грім. Що ж, кожний має нести відповідальність за свої вчинки. Бо безплатного сиру не буває».
— Одна з газет стверджує, що без Гаркуші завод загине, тому що прийдуть чужі господарі, людей звільнять тощо. Чи так це?
— Це старий прийом нагнітання пристрастей і залякування людей. Я чудово розумію працівників заводу, для яких це єдине місце роботи в невеликому містечку. Але тут неважливо, чи Гаркуша буде директором, чи хтось інший, важливі їхні наміри. А перевірити їх можна дуже просто: на зборах голосуванням обрати директора, зажадати повернення паїв, і, нарешті, порушити питання про акціонування підприємства з урахуванням того, що кожен пайовик підприємства, а також усі власники паїв—непрацівники підприємства (звільнені та пенсіонери) одержать свою частку акцій. Якщо керівництво погодиться на ці умови, то вони, вважаю, справді опікуються заводом, і все, що про нього пишуть похвального — чиста правда, а якщо ні — тоді нехай люди роблять висновки.
— Ви й надалі стежитимете за тим, як розгортатимуться події навколо заводу?
— Звичайно, я як народний депутат контролюватиму дії і правоохоронних органів, і дирекції заводу з метою дотримання чинного законодавства, конституційних прав і свобод громадян.
Агентство «Телепресінформ».
