На руках у столичної пенсіонерки Галини Мартиненко — син інвалід І групи з дитинства. Все життя вона піклувалася про Юрія, та коли старість підкралася до жінки зовсім близько, а недуга прикувала сина до ліжка, довелося віддати рідну кровинку в державні руки. В київському геріатричному реабілітаційному центрі Інституту геронтології АМН України сину і допомогу належну нададуть, і доглянуть краще, заспокоювала себе старенька.
Улітку Галині Іванівні випала нагода відпочити за межами міста. Взяла з собою і сина. Звісно, всі необхідні документи в інституті були офіційно оформлені. Попіклувалася жінка і про те, щоб могла забирати пенсію, яку отримує син — відпочивати мали намір аж три місяці, а на державну виплату, що її отримує Галина Іванівна, вдвох звести кінці з кінцями неможливо.
Неможливо, але довелося, бо протягом усього літа на рахунку Юрія не з’явилося жодної копійчини. Для його матері відпочинок мав гіркуватий присмак — каже, заборгувала за цей період усім, кому могла. Восени син повернувся у реабілітаційний центр. Його подальші пенсійні нарахування надходили вчасно. А от про літню заборгованість ні слуху ні духу. Галина Іванівна зверталася й в Пенсійний фонд, і в поштове відділення, всюди відповідь була одна — чекайте. Здавалося б, нічого страшного нема, якщо суму нараховано, рано чи пізно вона випливе. Але всі ми знаємо, як живеться пенсіонерам у нашій країні.
А тим часом гроші Юрія блукали в бюрократичних тенетах. Галина Іванівна звернулася по допомогу в редакцію. У відділенні Пенсійного фонду, куди я телефонувала протягом місяця, інспектор Лариса Ткач, методично повідомляла: «Справа Мартиненка на розгляді». Аж після новорічних свят мені повідомили, що пенсію Юрій Михайлович нарешті отримав.
Здавалося б, усе стало на свої місця. Та не зовсім. Комендант «реабілітаційки», котрий отримав гроші, поклав у Юрину шухляду лише 130 гривень, які надійшли з Пенсійного фонду. Галина Іванівна розгубилася —пенсія сина становить щонайменше 80 гривень. Тож навіть за грубими підрахунками за три місяці виплата мала бути соліднішою. Куди поділася майже половина довгоочікуваної суми? Працівникам реабілітаційного центру жінка довіряє, держава згідно з документами теж не є боржником перед пенсіонером. Невже гроші просто розчинилися в повітрі?
З’ясувалося, на літній відпочинок Юрій із реабілітаційного закладу поїхав як у відпустку. Принаймні так оформили документи. А відпустку згідно із законом дають лише на два місяці — третій Юрій «гуляв» за власний рахунок. Виходить, начебто чоловік, який без сторонньої допомоги не може поворухнутися, працював цілий рік не покладаючи рук, як люди без фізичних вад, а потім вирішив відпочити за власний рахунок? Та Галину Іванівну це не здивувало, каже, в нашій країні все можливо. Єдине, що обурює жінку, — чому працівники реабілітаційного центру, підписуючи документи, не попередили її про те, що за один місяць пенсія Юрію нараховуватися не буде? Можливо, комусь ця сума видалася настільки нікчемною, що й уваги не варта. Але погодьтеся, коли людина йде у відпустку за власний рахунок, вона планує «відробити» втрачені гроші пізніше. А звідки їх мають взяти старенька жінка та прикутий до ліжка чоловік?
