Коли з висоти вузької вулички Єврейського кварталу Єрусалима я вперше побачила Стіну Плачу, то відчула деяке розчарування. Здавалося, що вона має бути якось і вищою, і ширшою. Зате підійшовши ближче... Кілька жінок так ридали, прикривши обличчя толмудами, що просто мороз поза шкіру пробігав. Що ж таке ця Стіна і чому біля неї плачуть?

Почалося все з того, що цар Давид, засновник Єрусалима, переніс сюди найважливішу святиню єврейського народу — Ковчег завіту. Потім цар Соломон побудував Єрусалимський храм, котрий став головним святилищем іудеїв. Він проіснував недовго. Єрусалим захопив Навуходоносор, цар Вавилона. Більшість населення забрали в полон, а храм зруйнували.

Після завоювання Вавилона персами їхній цар Кір дозволив єврейським вигнанцям повернутися на батьківщину, відбудувати Єрусалим і звести другий храм. Вершина розквіту храму припадає на період правління царя Ірода Великого. У 70 році н. е., під час придушення римською владою повстання, що спалахнуло, другий храм було зруйновано. І до наших днів від нього збереглася лише складена з величезних кам’яних монолітів стіна — частина західної стіни, яка огороджувала колись Храмову гору. Тож у своїх молитвах уже багато віків євреї оплакують зруйнований храм.

У другому сторіччі н. е. римляни заборонили іудеям поклонятися своєму богові, а на руїнах храму було зведено Трикамерон, присвячений Юпітеру, Юноні та Мінерві. Пізніше, коли Єрусалим перебував під владою мусульман, вони побудували на плато Храмової гори кілька мечетей. Одна з них, мечеть Омара, — третя за значенням святиня мусульман після Мекки й Медини. Її видно практично з усіх оглядових майданчиків Єрусалима, оскільки не можна не помітити величезний золотий купол діаметром 20 метрів і заввишки 34 метри.

Храмова гора, під якою розташована Стіна Плачу й на плато якої нині знаходиться мечеть Омара — це місце, де переплітаються релігії. Саме із Храмовою горою пов’язана одна з найважливіших подій у житті пророка Мухаммеда. Так, одного разу вночі його розбудив ангел Джибриїл (Гавриїл) і переніс у Єрусалим, на скелю, що вінчала Храмову гору. Тут над пророком розкрилися безодні небесні й відкрився шлях, що привів Мухаммеда до трону Господа. Тієї ночі Мухаммеду відкрилися правила мусульманської молитви. А в мечеті, за подвійною огорожею, сучасні прочани можуть побачити відбиток ноги пророка на скелі і три волосини з його бороди.

Священну скелю шанують і представники інших релігій — християнської та іудейської, як місце, якого торкнулася нога ангела Господня. Згідно з переказом, цар Давид накликав на себе гнів Господень, спробувавши провести перепис населення. У місті розпочалася епідемія, а перед царем Давидом на вершині гори з’явився ангел Господень, що тримав в руці оголений меч, занесений над Єрусалимом. Місце на вершині скелі, якого торкнулася нога ангела, навіки почорніло й оплавилося...

Нині, щоб підійти до Стіни Плачу, треба пройти ретельний огляд служби безпеки. Після того, як тебе пропустили крізь рамку, а сумку освітили рентгеном, потрапляєш на величезну площу біля Стіни Плачу. Чоловіки й жінки за єврейським ортодоксальним законом моляться тут нарізно: перпендикулярно до Стіни йде парканчик, що відокремлює чоловічу частину Стіни від жіночої. І, треба сказати, для жінок місця біля Стіни відведено менше! А зазирнувши в щілинку паркана, я змогла роздивитися і чоловіків, які моляться, зокрема й своїх колег, котрим на підході до Стіни видали одноразову шапочку — кіпу.

Хоча кажуть, що євреї люблять приходити до Стіни пізніше, після роботи, увечері тут було мало людей. Я підійшла до Стіни і, згідно з інструкцією представника посольства України, що супроводжував нас, звернулася до Всевишнього з коротким виразним проханням, супроводивши його молитвою. Вважають, що в цьому святому місці завжди присутній Бог, тому аж ніяк не обов’язково викладати бажання письмово, як це прийнято в іудеїв. До того ж дуже важко знайти щілину, аби засунути в неї своє послання. А яка неймовірна кількість записочок валяється біля підніжжя Стіни! Уже пізніше я довідалася, що існує навіть спеціальна пошта і її працівники приносять до Стіни навіть факси, що їх надсилають євреї з різних країн світу...

Вдень у нас була ще одна можливість підійти до Стіни Плачу. І треба сказати, що цього разу я змогла лише доторкнутися рукою до древніх каменів, бо переді мною в два, а подекуди й у три ряди стояли й молилися жінки.

...І ніщо не в змозі перервати нескінченний діалог з Богом біля Стіни Плачу, який не припиняється ні вдень ні вночі.