Але ніколи не буває так погано, щоб не могло бути ще гірше
На працівників пенсійної служби Житомирщини звалився потік відвідувачів. Що вже казати про районні структури Пенсійного фонду, якщо до його головного управління в області щодня добиваються мало не 200 осіб. Треба одразу сказати: якби люди слухали місцеві ЗМІ, кількість «шукачів правди» була б значно меншою. Бо фахівці з пенсійних справ попереджали пенсіонерів, що на підвищення можуть розраховувати лише ті, хто одержував раніше високі зарплати. А тисячам пенсіонерів після перерахунку щомісячні виплати треба було б навіть зменшити, проте «не переживайте, цього не робитимуть».
Але ж люди дивляться і слухають також Київ. Тому й обурюються: обіцяли підвищення 25—40 відсотків, а дали 5 гривень чи взагалі копійки. Нічим не підкріплені популістські заяви декого з урядовців розбилися об холодну стіну реальності.
У частини пенсіонерів Житомирщини все ж є вагомі підстави радіти. У 123 осіб розмір пенсії зріс більш як на 500 гривень. Майже 10,5 тисячі мають тепер підвищення від ста і більше гривень. Ще 15,5 тисячі — від 50 до 100. Трохи більше 33 тисяч одержали надбавку від 10 до 50 гривень.
Але ж загалом у пенсійних управліннях області понад 435 тисяч справ. Виявляється, 50 тисячам з них узагалі не було потреби перераховувати, бо за нинішньою системою виходить, що люди мали б одержувати ще менше. Тож згідно з постановою Кабміну цій категорії осіб пенсії просто підвищили на 4,2 відсотка — це 4—7 гривень. До 10 гривень «добавки» одержала й основна маса пенсіонерів — 85 відсотків тих, кому провели перерахунок.
Іншої картини годі було й чекати за умов аграрної області: після невисоких зарплат люди одержують низькі пенсії. Але й тоді, коли надбавка всього 5 гривень, варто залишатися оптимістичним песимістом, тобто розмірковувати за принципом: нині погано, але може бути гірше. Це не похмурий жарт, бо за ним — реалії.
— Що ви все про пенсіонерів та про пенсіонерів? —щиро дивувався керівник одного з районів ще в ті часи, коли всі ми були мільйонерами, хоча й купонними. — Як би там не було, літні люди щомісяця одержують пенсії, та ще й грішми. А тим, хто працює в КСП, часто нараховують меншу зарплату, та й ту нічим платити.
За дев’ять років, які минули, в житті мало що змінилося. І нині в пересічному селі на Житомирщині легко знайти сім’ю, де батько, колишній колгоспник, а нині пенсіонер, одержує більше, ніж син, який працює в реформованому сільгосппідприємстві. От і виходить: той, у кого пенсія півтори сотні гривень, заздрить тим нечисленним щасливчикам, які з січня одержуватимуть на 200, а то й 500 гривень більше, ніж раніше. А той, хто працює у СТОВ чи СВК й заробляє 80 гривень, — сусіду-пенсіонерові, бо хоч пенсія й мала, та більша, ніж зарплата. Яка з тих нинішніх сільських заробітків буде пенсія в майбутньому — запитання без відповіді. Але й це не все. Селяни дуже рідко цікавляться, чи сплачує їхнє підприємство фіксований сільськогосподарський податок. Часто навіть не здогадуються, що коли він не надійде державі, працівникам того агроформування не зараховуватиметься страховий пенсійний стаж. От і вийде: одержуючи сьогодні за свою працю мізерну платню, вони довідаються згодом, що формально... не працювали.
І вже зовсім кепські справи в тих, хто проживає в селах, де «дореформувалися» до того, що вже й корівники по цеглині розібрали, а від сільгосппідприємства лише назва на папері зосталася. Перетворившись на одноосібників, колишні доярки, льонарки й механізатори мають щось від своїх двох гектарів, від продажу молока з власних корів. Але ж стукне 55 чи 60 років, і працівники Пенсійного фонду заглянуть до персоніфікованого обліку, запровадженого з 2000 року, а там — нуль.
 
Житомирська область.