Легкий стрес із сюрпризом

В. Л. — Гадаю, традиційного сплеску інфляції у січні уникнути не вдалося, хоча це більше схоже на легкий стрес, а не на ціновий шок, який дехто пророкував, орієнтуючись на торішнє цінове «раллі» у хлібному сегменті продовольчого ринку.

До січневої інфляції я ставлюся спокійно, як тепер кажуть, без фанатизму. Її спричинювало сезонне зростання цін на послуги (2,3 відсотка) і на продовольчі товари (1,4 відсотка), прискорюване, зокрема, традиційним впливом підвищених грошових виплат у грудні. Ви маєте рацію: меншою за цьогорічну інфляція була лише 1998 року (1,3 відсотка) і 2000-го (1 відсоток). Усі інші роки у січні вона була вища. Але, якщо придивитися, нинішня інфляція має важливу відмінність. Торік вона інерційно зростала (з 1,4 відсотка у грудні 2002 року до 1,5 — у січні 2003-го). Нині маємо інерційне зниження інфляції (з 1,5 у грудні 2003-го до 1,4 — у січні цього року). Ретроспективний погляд на зростання цін зміцнює віру у тимчасовість інфляційного тиску. І потім, на відміну від попереднього року, інфляційний фон усе-таки знизився...

В. Л. — Ще б пак. Сюрпризом стало те, що січневу інфляцію «піднесли» послуги, а не хліб та м’ясо. За розрахунками аналітиків НБУ, якби вдалося зберегти зростання цін на послуги на рівні січня минулого року (0,8 відсотка), то інфляція у січні зросла б лише на 1,1 відсотка. Мало того, груднева монетарна хмара не розродилася на початку року рясним інфляційним дощем, а почала розсіюватися, хоча висітиме на ціновому небосхилі 3—5 місяців після грудневої монетарної експансії. Порівняно з груднем інфляція була меншою на ту саму величину, на яку минулорічного січня перевищувала показник попереднього місяця 2002 року — 0,1 відсотка. У цьому контексті має значення сама тенденція до згасання інфляційної хвилі, яка зародилася вже у грудні минулого року після листопадового піку (1,9 відсотка).

В. Л. — Прогнозні очікування більшості експертів Нацбанку здебільшого підтвердилися (відхилення становили 0,1—0,2 відсотка). Я вважаю, перший з найнебезпечніших бар’єрів на шляху річного руху роздрібних цін подолано більш-менш успішно. Адже січневий показник інфляції не лише не перекреслює можливості утримати річну траєкторію в межах, встановлених законом про бюджет, а й підвищує, за моїми оцінками, вірогідність того, що за доброго врожаю, стабільних тарифів і цін на нафтопродукти можна досягти зниження інфляції у річному вимірі до 4,5—5,5 відсотка. У річному вимірі інфляція першого місяця року вже менша за січневу минулого року. Це означає, що ми переступили з припустимими втратами один з найнебезпечніших порогів макропроцесу, який веде до бажаних суспільних доходів, обсягів виробництва і послуг.

B. Л. — Виникає перспектива за певних умов закінчити перший квартал цього року з помісячною інфляцією у межах одного відсотка. Посилюється вірогідність наших очікувань щодо квартального приросту інфляції у минулорічних масштабах. У другому кварталі можлива дезінфляція (зменшення швидкості зростання цін) . У третьому (липень—вересень) фазу ремісії може змінити дефляція, тобто зниження цін. У четвертому кварталі, ймовірно, станеться традиційний ціновий сплеск до прогнозного значення. За таким сценарієм (навіть якщо я помиляюсь на відсоток у той чи інший бік) річна інфляція становитиме 4,5—6,5 відсотка. Але за трьох умов: стабільних тарифів, доброго врожаю і збереження в основному цін на нафтопродукти.

За нашими оцінками, січнева інфляція є достатньою для того, щоб «вписатися» у шестивідсоткове зростання цін за підсумками року, хоча дещо завеликою для того, щоб вийти на рівень 4,5—5,5 відсотка за підсумками року. Тому до кінця першого кварталу бажано досягти щомісячного показника зростання інфляції, меншого за один відсоток.

В. Л. — У першому кварталі прискоренню інфляції доцільно протиставити обмеження приросту грошової бази в межах 1—1,5 відсотка, якщо зберігатиметься не більш як шестивідсоткова динаміка зростання ВВП та десятивідсоткова — обсягів виробництва. Нагадаю, що в першому кварталі минулого року приріст грошової бази становив 1,2 відсотка, ВВП — 7,9, обсягів виробництва — близько 12. Це відповідало б монетарній тактиці, яка спостерігалася в останньому кварталі минулого року: інфляції ми протиставляли обмеження грошової пропозиції. Ця тактика пояснювалася потребою акцентувати увагу не на стимулюванні цінової динаміки, що цілком логічно за дефляції, яка мала місце 2002 року, а на стримуванні цін. Це сприяло досягненню поміркованого для січня рівня інфляції.

У лютому і березні бажано також зберегти січневу структуру чистої кредитної емісії за переважного спрямування коштів на купівлю валюти, якщо, звісно, уряд не примножуватиме кошти на своїх депозитах в Нацбанку, а пропозиція валюти для нетто-інтервенцій буде достатньою.

Мої висновки легко обгрунтувати. Ліквідність банківської системи сьогодні цілком достатня. Процентні ставки не зростають. Прискорення економічного зростання можна очікувати в березні, коли уряд демонструє стриманість у бюджетних витратах. Безперечно, стримуватиме інфляцію і поміркована кредитна емісія на рефінансування комерційних банків.

В. Л. — Така потреба є, бо це наша політика. Мало того, сьогодні важливо посилити ревальвацію курсу за умов достатнього перевищення пропозиції над попитом і збереження значного позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Це дасть можливість ефективно протистояти інфляційним очікуванням. Зростання попиту на національну валюту за проведення політики сильної гривні сприятиме дедоларизації, а отже, швидкості обернення грошей і розширенню можливостей для продовження ремонетизації економіки. Водночас ми одержимо певний прямий антиінфляційний ефект.

В. Л. — Бути стриманішим у видатках навіть за умов надходження позапланових доходів до бюджету, інакше кажучи тримати фіскальний профіцит. Дати спокій, принаймні до літа, тарифам природних монополій. Удосконалювати і надалі управління єдиним казначейським рахунком... Побажань чимало...

В. Л. — До з’ясування квартального цінового тренду та змін інших макропоказників не виключено, що Нацбанк зберігатиме стабільну облікову ставку. Треба наголосити: доки маємо збалансовані ризики прискорення інфляції і послаблення динаміки економічного зростання, доти Нацбанк зберігатиме облікову ставку стабільною, щоб і стимулювати економічний поступ, і ефективно протидіяти інфляційній загрозі.