Такий діалог можна почути на маршрутах зборівських автобусів. Зонею зборівці називають голову райради Софію Миколаївну Демків. Це не панібратство. Вони мають таке право, бо Миколаївна зростала на їхніх очах, була на виду, відколи у двадцять років стала депутатом сільської ради. Ніколи не вивищувалася над людьми, не набивала власні кишені. Вона — єдина жінка серед голів районних рад Тернопільщини, але рейтинг її, хай не ображаються чоловіки, чи не найвищий.

Важко відмовляти матерям

Ніде правди діти: довіра до влади нині зі знаком мінус. Тим паче до представницької, яка на місцях на других ролях порівняно з виконавчою. До влади, яка мало що вирішує, чого йти? До Софії Миколаївни йдуть. Якщо не зможе реально допомогти, то принаймні дасть вичерпну відповідь. При мені вона швидко знайшла статтю у законі і пояснила шкільним прибиральницям, чому вони не можуть розраховувати на «тринадцяту» зарплату. Особливо важко, каже вона, відмовляти матерям з дітьми. Маєш клапоть землі — і втрачаєш право на допомогу чи субсидію. А кого цікавить, чим ту землю обробити? «Протягує» такі справи через комісію, що допомоги розподіляє, та не завжди кошти знаходяться, а нужда реальна.

Голови райдержадміністрацій у Зборові змінювалися часто, залишаючи після себе шлейф недовіри.

Район специфічний. Другий в області за територією і на десятому місці за кількістю населення. Славна минувшина: згадаймо «Зборівський мир», козаччину і тихе чи то животіння, чи вимирання сьогодні. Помирає людей вдвічі більше, ніж народжується. Рівень безробіття — один з найвищих у краї: на одну вакансію претендують 80 осіб. Ось і пороз’їжджалися люди у пошуках заробітку по світах. А це ніби пошесть пішла: приїжджають жінки, розлучаються з чоловіками, дітей залишають бабусям, і знову за кордон. Чоловіки спиваються, діти недоглянуті.

«Земля» за О. Кобилянською ще попереду

Болить Софії Миколаївні, що лихо це рукотворне. Як браво розпочинали аграрну реформу, а вийшло... Найбільше земель лежить нині облогом саме на Зборівщині. Тваринництво залишилося тільки у п’яти господарствах — загалом трохи більше трьох тисяч голів. Стільки мало колись середнє господарство. Один з колишніх голів адміністрації кричав до керівників господарств: «Навіщо худобу тримаєш? Роздавай! Майно роздавай!»

Більш-менш ліквідне розпайовували по групах людей: реєстрували на одного за згодою інших пайовиків. Називалося це глибинним розпаюванням. Одне слово, ноу-хау по-зборівськи. І що з цього вийшло? Господарства розпалися, а люди як не мали майна, так і не мають.

Або борги із зарплати. Загнали їх у вартість майна вже після того, як його було розпайовано. Відзвітували про погашення семи мільйонів гривень боргів, а бюджет не отримав жодної копійки з прибуткового податку. Що й казати, наламали дров угорі, а доламували їх унизу. Теперішній голова адміністрації Фелікс Ментух не новачок у районі. Багато років очолював господарство, уберіг його від руйнівних реформ. Але й він, кажуть, схопився за голову, коли почав вникати у справи. Тепер обидва голови працюють в одній упряжі: торік зернові непогано вродили, восени засіяли ними більше землі, але під цілиною ще не одна тисяча гектарів. Легко руйнувати, нелегко відновлювати.

Розпаювали геть усе, а тепер виявилося: системи не було, а була компанійщина: «Давай! Давай!». «Земля» за Ольгою Кобилянською, на думку Софії Миколаївни, у нас ще попереду.

Згуртувати українців непросто, але можна

Прогалини у законодавстві лягають на плечі сільських голів. Як пояснити старенькій жінці, що за сіножать, якою вона не користується, бо не має корови, доведеться платити податок, бо сіножать входить у пай. Чи мають право на пенсію одноосібники і взагалі який у них статус? Щоб не баламутити людей, треба в усьому цьому хоч трохи орієнтуватися. «Перший порадник тут —Софія Миколаївна», — зізнався мені сільський голова з Годова Микола Кухаришин. Вона заступилася, коли йому «шили» корупцію за залізобетонні плити, які пролежали 25 років і які він використав на цілі громади. З питаннями власності найбільше проблем.

Сільгосппідприємства розпалися, а сяке-таке майно залишилося. Що робити з пилорамою, з водогоном? Колись соціальними питаннями займалися не так голови сільрад, як керівники господарств. Нині ж в одвіті за все перед людьми сільські голови. Але як займатися господарством, якщо 90 відсотків бюджету сільських рад — зарплата і нарахування на неї. Громаді доводиться самій про себе дбати, створювати комунальні підприємства. У деяких селах вони вже діють.

Згуртувати українців непросто, але можна. Наприклад, для газифікації. Як не парадоксально, але за загальної бідності темпи газифікації у Зборівському районі дуже високі. Голубе паливо нині мають більш як сорок сіл, у тому числі віддалені. Залучають кошти людей, підприємств, спонсорські. Багато допомагає об’єднання «Тернопільгаз». А рушієм цієї справи є Софія Миколаївна. Про це розповів мені депутат райради, завуч школи у Курівцях, котрий приїхав запрошувати її на відкриття газорозподільчої станції. Я й сама була свідком, як у Кальному Софія Миколаївна «атакувала» місцевого підприємця, намагаючись залучити його до газифікації села. Обіцяв подумати, але видно було: здасться.

Незважаючи на матеріальні нестатки, у районі вберегли від розформування три дільничні лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти, всі школи, бібліотеки. Софія Миколаївна й слухати не хотіла про так звану оптимізацію освітньої мережі, а фактично ліквідацію шкіл. У п’ятому класі однієї із шкіл я побачила лише дві парти, але голова райради стоїть на тому, що поки повністю не буде реалізовано програму «Шкільний автобус», малокомплектні школи мають право на існування.

У Розгадові на місцевому бюджеті сільський музей. Тут народився співець стрілецтва Роман Купчинський. Хранителька музею Марія Стефанишин розповідає, яких зусиль коштувало зберегти музей у хаті, де жив священик Купчинський, батько поета. Виявляється, і на цей скромний будиночок зазіхали, і якби не Софія Миколаївна... У Розгадові готуються до фестивалю стрілецької пісні: цього року Романові Купчинському виповнилося б 110 років.

Духовний капітал громада творить сама. Їй це під силу, якщо є кому організувати людей. Від держави потрібно не так багато: нормальні закони і не заважати їх виконувати.

 

Тернопільська область.