Чому «кусаються» тарифи

— Я гадаю, що це питання більше політичне, ніж економічне. В країні вже розроблено проект закону про теплопостачання. Наші пропозиції щодо формування цін мають кілька варіантів: або тарифи на тепло мають враховувати всі витрати, а це вдарить, у першу чергу, по кишені населення, або місцеві органи встановлюють пільгові тарифи, передбачивши бюджетні дотації. Я вважаю, що за тепло мають платити всі однаково — і підприємства, і населення. Поки що, як відомо, в Україні існують три групи споживачів. Населення користується найнижчими тарифами, бюджетні і комунальні підприємства — середніми, а промислові підприємства — найвищими. Йде перехресне субсидування. У світі вже давно немає такої практики. Навпаки, великі оптові споживачі мають пільгові тарифи і зацікавлені в одержанні тепла від виробника. Щодо нашої країни, то полеміка з приводу того, хто і скільки має платити, невиправдано затягується. Ми досі не можемо мобілізувати себе на економію тепла. Хоча це не така вже й складна робота: встановити лічильник, за яким витрата тепла чітко регулюється. На вихідні, скажімо, його виключати, за гарної погоди температуру в приміщенні знижувати. В Сєверодонецьку, слава Богу, вже багато керівників стали розумно використовувати тепло, за допомогою лічильника регулювати його витрати й одержувати економію.

— Не впевнений. Я багато поїздив по Європі, бачив різний досвід, тому можу з упевненістю сказати: щойно ми відрегулюємо економічно обґрунтовані тарифи, і більшість споживачів відчує реальну вигоду від центральної тепломережі. До речі, у Сєверодонецьку такої проблеми немає. Локальне опалення актуальне для таких міст, як, скажімо, Луганськ, який опалюється за рахунок сотень котелень. Знаю, є проблема в шахтарських містах, де котельні, що перебувають на балансі вугільної галузі, або простоюють, або працюють дуже погано. Там це припустимо. У Сєверодонецьку такої конкуренції ми не боїмося.

— А хіба є такий ринок? Адже кожне місто, кожна область працюють так, як їм подобається. В процесі реформування органів влади теплову енергетику свого часу віддали курирувати Держкомітету з будівництва та архітектури. Коли його фахівці розробили правила користування тепловою електроенергією, ми схопилися за голови! Сьогодні вже наші фахівці завершують розробку цих документів і готують проект закону про когенерацію. Дуже сподіваємося, що прийняття цих документів допоможе у розв’язанні хоча б частини наших проблем.

— Нашу Асоціацію було створено в серпні 2000 року, і своєю головною метою вона вбачала саме об’єднання теплоенергетиків. Справа в тому, що до початку реформування української енергосистеми в 90-і роки існували великі енергетичні об’єднання, структура яких охоплювала кілька десятків різних підприємств: електростанції, ремонтні заводи, усілякі служби, електричні мережі тощо. Наприклад, до «Донбасенерго» їх входило 34. А всього на той час в Україні існувало вісім таких об’єднань. Потім відбувся розподіл. Що робити з ТЕЦ? Спочатку їх віддали обленерго, але коли почалася приватизація, ТЕЦ, як об’єкти, що їй не належать, наділили статусом самостійної юридичної особи з виведенням зі складу обленерго. В багатьох областях їх забрали до своєї комунальної власності органи місцевого самоврядування, і це врятувало підприємства від загибелі. Рубежанська ТЕЦ, наприклад, господаря не придбала, а самостійно стати на ноги не змогла. Керівники інших ТЕЦ України зрозуміли, що треба об’єднуватися і разом вирішувати спільні проблеми.

— Цю тему я назвав би центральною. Ми, наприклад, замислилися: чому рівень оплати за тепло в Кременчуці і Києві високий, а в Одесі, Дніпродзержинську, Миколаєві — найнижчий (40—50 відсотків). Почали аналізувати. Виявилося, що в цих регіонах між виробниками тепла і його споживачами існує ще одна структура — тепломережі, які належать органам місцевої влади. У даному разі частина коштів до ТЕЦ просто не доходить. На інших підприємствах цього немає, оскільки вони працюють без посередника, об’єднавшися з тепломережами. Звідси й високий рівень проплат.

Турбує нас і таке питання. Ми виробляємо електричну і теплову енергію з однієї тонни палива. Як правильно її поділити? В СРСР існувала своя директива розподілу. Щоб довести переваги централізованого теплопостачання, більшу частину витрат навмисно відносили на рахунок тепла. Жодними економічними розрахунками це не підтверджувалося, хоча, власне, ніхто й не намагався щось довести. Директива є директивою. Тим більше, що за товар давали не гроші, а ліміт. Коли довелося працювати за ринкових умов, виявилося, що в котельнях собівартість тепла в півтора разу нижча, ніж на високотехнологічних підприємствах. Чи треба розібратися і вирішити це питання цивілізованим шляхом? Так! Дана методика кілька разів переглядалася і продовжує удосконалюватися.

— Зізнатися, не дуже оптимістичну. Наближається термін, коли електростанції вироблять свій ресурс. Першими підходять до цього блоки-200 мВт., а їх в Україні дуже багато. Але над усе турбує те, що за п’ять—п’ятнадцять років вироблять свій ресурс атомні електростанції. До цього необхідно готуватися вже тепер. Енергетика — галузь капіталоємна, але будувати треба. Не думаю, що це мають бути ТЕЦ. Швидше за все, варто зводити компактні, локальні електростанції з використанням найрізноманітніших видів палива, розумно розташовуючи їх у найбільш енергоємних регіонах країни. Майбутнє не повинно нас лякати.