Надії та сподівання мільйонів нинішніх пенсіонерів на підвищення пенсій з 1 січня 2004 року вилилися у глибоке розчарування. Високопосадовці у своїх виступах змальовували райдужні перспективи соціальної справедливості, що їх мав реалізувати Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а що вийшло насправді? Статті 40 та 43 цього закону передбачають необхідність коригування, тобто осучаснення, заробітних плат минулих років до показників 2002 року. І хоча методику визначення співвідношення середніх заробітних плат минулих років до такої ж у 2002 році можна піддати сумніву з точки зору реальної платіжної здатності грошей раніше, ми змушені прийняти її. А що було далі?

Кабінет Міністрів України в постанові від 24 липня 2003 р. за № 1151 подав базові дані для перерахунку пенсій — середньорічні заробітні плати в Україні за 1958—1991 роки та середньомісячні і середньорічні за 1992—2002 роки. Запрацювали низові структури Пенсійного фонду, пенсіонери намагалися визначити майбутню пенсію за публікаціями в ЗМІ. Всі з нетерпінням чекали першої пенсії в новому році та, на жаль, не так сталося, як гадалося.

У Пенсійному фонді після перших повідомлень про перерахунки забили тривогу — бракує коштів. Для порятунку не знайшли нічого кращого, як обрізати пенсії тим, кому належало б додати декілька десятків гривень. 

Для цього Кабінет Міністрів України приймає нову Постанову від 20 листопада 2003 року № 1783, цинічно назвавши її «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян». Поглянемо, в чому міністерські чиновники, яким «світить» пенсія за зовсім іншим законом, вбачають «поліпшення» пенсійного забезпечення.

Цією постановою істотно змінено (в гірший бік для пенсіонерів) дані Держкомстату України про середньорічні пенсії в Україні за 1958—1991 роки, та найголовніше — Кабмін вольовим методом погоджується з пропозицією Пенсійного фонду про «... застосування під час перерахунку пенсій показника середньої заробітної плати за 2002 рік на рівні 306,45 гривні», хоча із поданих середньомісячних показників за 2002 рік середньорічна плата залишається такою, як була подана в Постанові № 1151, тобто 376,38 гривні.

Ця оборудка (інакше не назвеш) вилилася в те, що мільйонам пенсіонерів не вдалося подолати бар’єр в 156,30 гривні, і вони змушені задовільнитися підвищенням пенсій аж на 4,2 відсотка, тобто, до 150 гривень їм додали по 6,30 гривні. Мабуть, саме у цьому чиновники вбачали «поліпшення» пенсійного забезпечення, бо у тих, кому судилося подолати бар’єр у 156,30 гривні, відібрали щонайменше п’яту частину належної за законом пенсії. При цьому, що старший пенсіонер, то більше відібрали, зокрема, за заробітною платою 1960 року аж 40 відсотків, 1970-го — 27, 1980-го — 23 відсотки, за зарплатами 1992—2002 років — 18,6 відсотка.

Аналіз свідчить, що заробітні плати пенсіонерів на рівні середніх в Україні за будь-який рік долають бар’єр у 156,30 гривні за страхового стажу 51(!) рік. За стажу в 40 років потрібно мати заробітну плату на 28 відсотків більшу ніж середня в Україні, за 30-річного — 70 відсотків, а за 25-річного — вже вдвічі вишу. Зазначимо, що за постановою № 1151 бар’єр у 156,30 гривні можна було подолати за стажу, що менший на 10 років.

Наслідком цих витівок Кабміну стало те, що серед обділених опинилися мільйони колишніх учителів, медичних працівників, колгоспників. робітників і службовців середньої ланки, а в регіональному плані — переважно жителі Західного регіону, де заробітна плата в усі часи була відносно низька.

Хто ж виграв? Судячи з того, що з самого початку цей закон лобіювали і намагалися якнайшвидше ухвалити (бо президентські вибори) пропрезидентські та проурядові фракції, він, звичайно, був розрахований на виборця, зокрема, в Донбасі, Дніпропетровську, Запоріжжі, колишніх високооплачуваних посадовців. Постає запитання: чи не можна було знайти іншого шляху покриття дисбалансу коштів Пенсійного фонду?

Ми, приміром, ще після першого читання проекту закону (див. «Голос України» від 5 лютого 2002 року) пропонували запровадити обмеження максимальних пенсій (а для працюючих пенсіонерів з урахуванням заробітної плати) на рівні трьох прожиткових мінімумів (а це — понад 1000 гривень). У статті в «Голосі України» від 25 листопада 2003 року ми пропонували підвищити цей бар’єр до чотирьох прожиткових мінімумів, що вже сягає 1400 гривень. Проте чиновники залишили свій варіант — максимальну пенсію необмежено! Так довели її на практиці (за повідомленнями ЗМІ) до 2600 гривень.

Постає риторичне запитання: що справедливіше — обмежити максимальні пенсії 1000—1500 гривнями близько сотні тисяч пенсіонерів, чи позбавити мільйони пенсіонерів підвищення на декілька десятків гривень?

Зазначимо, що наші пропозиції стосовно запровадження обмеження максимальних пенсій, оцінення одного року страхового стажу в допенсійний період чоловікам —1,8 відсотка, а жінкам двома відсотками тощо підтримано політичним об’єднанням «Галицький вибір» на віче-реквіємі у Львові 14 грудня 2003 року.

Оскільки Постановою Кабміну № 1783 грубо порушено вимоги статей 40 та 43 згаданого закону, ми ініціювали подання до Конституційного Суду України з проханням визнати неконституційним застосування в перерахунках пенсій цифри 306,38 гривні замість середньої заробітної плати в Україні в 2002 році у розмірі 376,38 гривні та виправлення розмірів середніх заробітних плат в Україні за 1958—1991 роки.

Парламентська фракція «Наша Україна» налаштована домогтися визначення пенсій відповідно до згаданого закону.

Ігор ОСТАШ, народний депутат України;

Василь ШПАРИК, помічник-консультант народного депутата України.