Зима тривоги нашої

Початок минулого тижня минув під знаком боротьби аграрного сектору нашого уряду за цінову стабільність головного народного харчового продукту — хліба. Було підписано відповідний меморандум між Кабміном і 15 професійними асоціаціями переробників сільгосппродукції. Як заявив віце-прем’єр з аграрної політики Іван Кириленко, виробники пообіцяли не підвищувати відпускні ціни на свою продукцію, якщо уряд домовиться з Верховною Радою про відновлення відшкодування ПДВ у разі експорту українських харчових продуктів. Водночас Кабмін підтвердив директивно встановлену 5-відсоткову межу рентабельності для хлібопекарень.

Такі активні дії державного керівництва аграрним сектором можна, звичайно, вітати. Та навряд  чи вжиті заходи приведуть до очікуваних результатів. На початку лютого практично в усіх регіонах України ціна на борошно для хлібопекарень уже стрибнула на 50 гривень за тонну, або майже на 4 відсотки, досягши позначки 1900. І аналітики прогнозують подальше зростання цін на борошно. За жорсткої межі рентабельності, що залишиться пекарям?

Утім, усе це нагадує кризову, через неврожай зернових, ситуацію минулого літа, коли адміністративно-командне стримування роздрібних цін на хлібопродукти призвело до їхнього обвального зростання (на окремі види до 80 відсотків!), тому що вітчизняні хлібопекарні виявилися на межі зупинки, вичерпавши всі оборотні кошти. Отож цілком ймовірне повторення торішнього варіанта. Хоча, як свідчить практика, наступати двічі на ті самі граблі нам не звикати.

Узагалі, початок лютого — період традиційного для нас підбиття торішніх підсумків. У січні цього просто немає коли робити: на заваді різдвяні та новорічні свята. Отож, якщо вірити нашій статистиці, то індекс споживчих цін на продукти за минулий рік підвищилися на 10,9 відсотка, за загальної інфляції (подорожчання товарів і послуг) майже 6 відсотків. Якщо це так, то деякі складові споживчого кошика мали подешевшати! Але хто мені назве товар чи послугу, за яку ми почали менше платити?

Статистика — наука, яку важко збагнути пересічному громадянину. Чим, крім продуктів сільгосппереробки, ми харчуємося, якщо відповідно до тієї самої статистики середні ціни продажу аграрної продукції сільгосппідприємствами підвищилися 2003 року на 20, а продукції рослинництва аж на 33 відсотки? Якось не віриться, що сільгосппереробники, а тим паче торгівля, не відреагували на ці цінові стрибки, а зайнялися альтруїзмом стосовно гаманців своїх співгромадян.

І взагалі, чому ціни незмінно повзуть вгору? Звичайно, хліб не метал, але ціна прокату за останні 12 місяців зросла на 48, щебеню на 41, а чавунних радіаторів центрального опалення на 100 відсотків. Подорожчали майже на третину і навіть більше пісок і щебінь, цемент і комунальні послуги, автомобілі і бензин, молоко і яйця, практично все, що виробляють і продають на внутрішньому ринку України. Подорожчала, як ми пам’ятаємо, навіть праця, із запровадженням наприкінці минулого року нового, у 235 гривень, мінімального рівня заробітної плати. Аналітики прогнозують і подальше зростання цін протягом усього 2004 року.

Але ось що характерно. Стабільне подорожчання товарів і послуг як безупинний процес їхні виробники схильні називати вирівнюванням вартості до рівня витрат. Запитання — чого? Чи не витрат на оплату праці? Дуже на це схоже. Адже їхній відсоток у загальному переліку виробничих витрат залишається незмінним з часів гіперінфляції! Тобто з часів, коли реальні доходи населення (винагорода за працю. — І. Н.) знизилися вдвічі-втричі, а в деяких галузях і в десять разів. Але ринкові перетворення, зокрема і горезвісну «шокову» терапію, пам’ятається, проводили під гаслом підвищення вартості праці в країні, досягнення з цього показника середньоєвропейського рівня.

Минулого тижня міністр праці і соціальної політики потішив наших пенсіонерів, оголосивши, що відтепер мінімальну пенсію в Україні підвищено на 12 відсотків. У грошових знаках — на 10,8 гривні.

Безумовно, для стареньких, котрим листоноші раніше приносили по 90 гривень пенсії, таке збільшення видасться подарунком долі. Хоча на тлі стабільного «вирівнювання вартості до рівня витрат» вони навряд чи це відчують сповна.

Втішає, однак, заява міністра про необхідність доведення мінімальних пенсій до прожиткового мінімуму, тобто до 358 гривень 49 копійок, обіцяних Кабміном. Але коли це ще буде? І на скільки відсоткових пунктів на той час вирівняються витрати? Особисто мене, до слова, особливо зворушують 49 копійок. Чому не 50 чи 48?