Передоскарівська лихоманка-2004
П’ятсот або майже стільки — таку кількість фільмів щороку продукує американська кіноіндустрія. На жаль, назвати все це кіномистецтвом язик не повертається, бо 95 відсотків продукції Голівуду має комерційну мету і розраховано на невибагливий смак масового глядача, що приходить до кінотеатрів вбити час, споживаючи безглуздий екранний сюжет і лоскочучи нерви шумовими ефектами.
Можна зайти до будь-якого кінотеатру Нью-Йорка і побачити одне й те саме: вбивства, насильство, погоні, галас... «Матриці» і «володарі перстенів» без змісту і сенсу заполонили кіноекрани, бо приносять власникам кіностудій чималий прибуток. Спостерігається неймовірне: чим гірший і бездумніший фільм, тим більший від нього прибуток.
Прикро, бо ще є тут талановиті, розумні режисери і актори, які могли б втілити справжні мистецькі задуми. Але вони виконують замовлення товстосумів. У результаті мають те, що мають: як на мій погляд, творчу кризу американського кіножанру.
Зрозуміло, що в сюжетах про війну чи кримінал не обійтися без зображення кривавих сцен і жорстоких сутичок. Та йдеться про гіперболізацію, смакування крові, навмисно акцентоване препарування розірваних людських тіл, про насильство, що естетично не виправдане. І все це лише для того, щоб страшніше було і щоб сподобатися тінейджерам.
Найяскравіший приклад — минулорічні «Банди Нью-Йорка» Мартіна Скорсезе. Скільки галасу, номінацій на «Оскара», турне по Європі, котра, наче загіпнотизована американським удавом, підспівувала розгорнутій тут рекламі! Шкода, що всесвітньо відомому талановитому режисерові зрадило почуття міри. А американські можновладці бідкаються: і чому це діти в школах стріляють одне в одного?
Січень і лютий у США — це зазвичай місяці кіножнив попереднього року. «Нью-Йорк таймс» та й інші часописи заполонила реклама номінантів на «Оскар». Найбільше номінацій отримала «Холодна гора» (постановку здійснив режисер Ентоні Манчелла, який запам’ятався світу чудовим «Англійським пацієнтом»). Грають кінозірки: Ніколь Кідман, Ріней Зільвегер, Джуді Лоу. А в результаті — абсолютна мистецька порожнеча. Ні про що і ніяк! Зате має місце смакування кровопролить.
Той само підхід — гіперболізація жорстокості — бачимо і в фільмі «Господар і капітан: на краю землі». А про «Самурая» та третю частину «Володаря перстенів» і говорити годі.
І лише один фільм з єдиною номінацією «Кращий драматичний актор» стоїть осторонь за своєю неперевершеною мистецькою цінністю. Це — «Дім з піску і туману».
Про драматичну історію щойно купленої оселі на березі океану, оселі, яка б мала уособлювати здійснення типової для американця мрії — стати її власником, йдеться у цій видатній стрічці. Видатній не лише правдою життя, а й зображувальними засобами, що, власне, і відрізняє мистецький твір від документального опису. Фільм дивишся на одному подиху, і ще довго опісля він непокоїть розум і душу. Аналізуєш, порівнюєш, робиш висновки, головний з яких — це те, що американське суспільство, з його культом досягнення добробуту будь-якою ціною, хворе.
Фільм створено режисером Вадимом Перельманом на студії Стівена Спілберга. Що не кажіть, а приємно, що В. Перельман родом з Києва, і таким чином рідкісний успіх Голівуду має українське коріння.
Нью-Джерсі, США.
