Вікторія і Василь Сірики: Ми знаємо, як народжувати геніїв

— Давайте почнемо з того, кому належить сама ідея.

Вікторія: — По житомирській ФМ-радіостанції читали книгу Володимира Мегре «Анастасія». Почуте одразу знайшло відгук у душі, ми раптом зрозуміли: це саме те, про що давно мріємо. Я четверту книгу Мегре прочитала і кажу: все, беремо землю.

Василь: — Жінка акумулятор енергії. А чоловік її реалізує. Ми давно зрозуміли, що важко жити в тому середовищі, де виросли. І в Москві, де я працював у театрі, і в Пітері, і на Півночі, де три роки був художником, і тут у Житомирі — скрізь переслідувало відчуття, що ти бомж.

Вікторія: — З книги Мегре нам запала в душу ідея відродження духу людства. Все почнеться з маленького шматочка батьківщини. Якщо кожна сім’я створить на одному чи двох гектарах гарний простір, буде сама себе забезпечувати, тоді батьківщина буде благодатною. В «Анастасії» чудовий бізнес-план, бо не потрібні ніякі допомоги на дітей, виплати по безробіттю — сім’ї самі себе утримуватимуть. Та ще й туристи захочуть повчитися.

Василь: — Приїхавши сюди, я сказав: це місце для поетів і художників. Як творити в місті серед бетонних монстрів? Я ж там навіть неба не бачив. А тепер можу без синоптиків обходитися. Ми вже не бомжі, маємо батьківщину. Я собі повернув дитинство. Тоді так само був чистий сніг за вікном біля нашого будинку.

Василь: — Та ні, скрізь же є землі запасу й резерву — як правило, найгірші. Сільський голова у Стрибожі сказав: я знаю, що вам це місце сподобається. Тут, до речі, колись була земля мого діда. А он там дідів ліс. У тридцять першому році розкуркулили, вислали в Сибір. Батько пішов звідти добровольцем на фронт, потім оселився в Житомирі. Бо в селі вже був чужим.

Василь: — Село нас ніколи не приваблювало: там менталітет інший. Коли жити поруч, станеш об’єктом їхньої уваги і впливу. А тут ми від них незалежні. От ми прокинулися сьогодні вранці, лежимо. Чудово. Не треба йти на роботу. Старший син повернувся учора з міста. Зустрівся там з друзями, посидів біля комп’ютера. Каже, сподобалося. А я йому: це для того комп’ютерні ігри, щоб зупинити нашу думку. А коли ти тут, ніщо не гальмує її, не запихає у стиснуті рамки. Мої міські друзі заклопотані тим, як заробити гроші, побут їх давить. А тут прокинувся — і можна мріяти. Кажу Тіму: комп’ютер швидко набридне, а от коли ти створиш такий райський куточок (показує ілюстрації з журналу про паркове й садове мистецтво), це завжди приноситиме радість.

Тимофій: — Хочу.

Василь: — Звичайно, там у нас квартира, велика художня майстерня. Але місто швидко набридне.

Василь: — Не обов’язково обробляти два гектари, достатньо кілька соток. У наших батьків були дачі, і ми переконалися в цьому. То якщо свиней тримати, треба два гектари. А ми вегетаріанці, не їмо ні м’яса, ні риби. Влітку нічого не робили, не будували, ми мріяли, спали — накопичували енергію. Тім і сьогодні, хоч мороз, спав у наметі. Сіно добре гріє. Перебралися сюди 28 квітня, за літо тільки вкопали кілька жердин, зробили з брезенту навіс, щоб ховатися від спеки. За житло взялися вже восени. Батько любив квадрат, тому всі кімнати в двоповерховому будинку, який він збудував, квадратні. А я хотів зробити циліндричний — як наші предки будували, бо таке житло енергозбережне. Жодного живого дерева не використано — усе зроблено з сухостою та жердин, які мали йти на дрова. З того матеріалу правильний циліндр не виходив. Довелося робити багатогранник, так навіть міцніше. Обмазали глиною. У майбутньому мріємо спорудити землебитний дім — уже правильної циліндричної форми, причому так, щоб основне світло падало згори. З гігієною ніяких проблем, бо поруч річечка Світлиця з дуже чистою водою. З опаленням теж: у лісі сухого гілля не бракує. А за вирощування екологічно чистих харчів візьмуся навесні. Нам легко буде освоювати нові технології (не орати, а розпушувати грунт лише на кілька сантиметрів), бо не давлять старі сільські традиції. Ми вже посадили багато дерев.

Василь: — А що та школа дає? Він закінчив чотири класи і відтоді до школи не ходить. Мій батько, коли йому знадобився диплом енергетика, екстерном здав за десять класів і вступив до технікуму.

Вікторія: — Звісно, ні. В дитини, яка контактує з живою природою, будуть розвиватися клітини, які в нас сплять, бо працює тільки три відсотки клітин. Знання треба брати в інтуїції. А вона в нас дрімає, тому треба розбудити. Ми в дітей учимося, треба тільки не забивати їхню здатність до інтуїції. А читати, писати навчимо самі.

Василь: — Ми б хотіли, щоб школа була нетрадиційною, щоб діти за рік одержували десятирічну освіту. Тім не вивчав фізики, хімії, але знає, при якій температурі кераміку випалювати, як форму з керамічних виробів знімати. А це складно. Я в школі вивчав фізику й хімію, та не знаю їх. Засвоював те, що треба для творчості, емпіричним шляхом. У Тимка є друг, він уже здобуває знання в інституті підприємництва і сучасних технологій, але білою заздрістю заздрить Тимкові, бо йому не треба вивчати непотрібні формули, і він вільний. У нас багато енциклопедій — про рослини, комах. Ботаніку й зоологію в школі вивчають так, що діти нічого не знають, з природою не контактують.

Василь: — У нас же буде ціле екопоселення однодумців, ми поки що перші, але вже п’ятеро сімей вирішили приєднатися. Найголовніше, щоб у дітей була любов до людей. Якщо не буде амбіційності, він приваблюватиме до себе інших. Ми ж не ізолюємося повністю. Майже щотижня їздимо в Житомир, друзі до нас приїжджають. Купили три велосипеди, маю причіп, навіть до Хмельницького за 180 кілометрів на велосипедах добиралися.

Вікторія: — Діти, які народжуватимуться в екопоселеннях, будуть зовсім іншими. У них буде відкритий зв’язок з космосом. Такі діти називаються геніями.

Василь: — Коли буде екосистема, розвиватимуться ремесла.

Вікторія: — Достатньо того, що росте в природі. Візьмімо кропиву. Вона ж дає надзвичайно міцне і легке волокно. Сорочку з неї взагалі все життя можна носити. А що дає той прогрес? В газетах і по телебаченню одне й те ж: убивства, насильство...

Василь: — Справді, тут весь час якісь проблеми. То комарі, то миші... Але якщо людина живе в комфорті, в неї притуплюється розум, атрофується здатність мислити. У Цвейга є чудова новела про це.

Вікторія: — У нас по сусідству в Підлісному живе жінка. Їй 78 років. У неї господарство: дві корови, гектар землі, кінь, свині... Має 9 дітей, приїжджають, забезпечує їх картоплею. Сама з усім справляється. На пенсію взагалі не розраховує, її годує господарство. Чому я маю ще років двадцять віддавати роботі своє здоров’я, щоб потім мати право на пенсію і витрачати її на лікування?

Вікторія: — Хвороби — це порушення природних законів буття.

Василь: — Треба накопичувати побільше любові. Любов виліковує все. А ще контактувати з живою природою.

Вікторія: — Рослини можуть вилікувати від усіх хвороб, треба тільки за спеціальними технологіями їх вирощувати. Якщо кожен буде харчуватися тим, що вирощує сам, з любов’ю, воно буде цілющим. Ми ж їмо нездорові харчі. Чому треба споживати продукцію просто з грядки? Бо в ній ефір є, і смак зовсім інший, ніж у тої, що з базару чи магазину.

Василь: — Людство ж котиться до прірви.

Вікторія: — Ми благовість несемо, служимо прикладом для інших, як тої прірви уникнути. Це тільки початок. Земля колись стане райським садом, бо в кожного будуть свої гектари. Не буде війн: який сенс воювати, коли ти створюєш свій простір любові?

 

Житомирська область.