Цього тижня стали відомі номінанти на отримання Нобелівської премії миру 2004 року. В оприлюдненому списку — президент США Джордж Буш, прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, Папа Римський Іван Павло ІІ...
Валерій ЧАЛИЙ, директор міжнародних програм Центру ім. О. Разумкова:
— Джорджа Буша і Тоні Блера запропонував як кандидатів один з норвезьких парламентаріїв. До списку номінантів потрапила й організація —Європейський союз. Та я думаю, що, найімовірніше, цього року Нобелівську премію миру одержить усе-таки не якась країна чи організація, а справді видатний наш сучасник. І, на мій погляд, найбільше гідний цієї премії Папа Римський Іван Павло ІІ. З огляду на справді величезний внесок, який він зробив у справу миру у світі.
Склалася така традиція, що Нобелівський комітет не розголошує інформацію про кандидатів на Нобелівську премію миру і те, хто їх висував. Дивно, що в даному разі інформація потрапила до ЗМІ... Гадаю, на цю ситуацію слід подивитися і з іншої точки зору: процес висування, номінування — тло, на якому обговорюються важливі питання забезпечення миру.
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:
— Останніми роками кандидатів на премію миру було не просто багато, а дуже багато. До того ж це були зовсім різні люди. Очевидно, що відбувається розширення трактування того, які дії можуть привести до миру і які можуть бути виправдані як засіб досягнення миру. Тут є об’єктивне підґрунтя, пов’язане із загальним випередженням науково-технічного й соціального прогресу людства. Дуже потужні засоби масового знищення можуть опинитися під контролем сил, далеких від гуманістичних цінностей. Це надто велика загальноцивілізаційна небезпека.
Закономірно, що урізноманітнюється уявлення про те, як захистити мир. І можна знайти аргументи на користь того, щоб вважати керівників США і Великої Британії гідними премії миру. Проте думаю, що в них мало шансів на перемогу. Саме тому, що у світі багато сумнівів щодо необхідності заохочення таких превентивних дій. Вони можуть бути потрібні. Можливо, Джордж Буш і Тоні Блер взяли на себе відповідальність і прислужилися більшій стабільності людства. Але предметом дискусії залишається питання: що можуть собі дозволити найпотужніші держави, а що ні?
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, експерт з питань воєнної політики:
— Я не сприймав би це серйозно, хоча, можливо, їх справді номінують... Досить дивним видається, що людей, які розв’язали війну, подають на присудження премії миру. Гадаю, коментувати цей захід —компетенція сатириків. А щодо спроб розглядати це як передвиборчу акцію американського президента, то цей захід у жодному разі не виправдає тих стратегічних помилок, яких припустився Буш під час розв’язання іракської кампанії. Як не виправдали їх і пошуки зброї масового знищення, яка нібито там була. Присудження Нобелівської премії миру за таких умов може тільки дискредитувати цю поважну інституцію.
Олексій ТОЛПИГО, експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології:
— Процитую Анну Ахматову. Коли її запитали, як вона ставиться до того, що комусь із її колег дали Сталінську премію, вона відповіла так: «Це їхня премія, нехай дають, кому хочуть». Якщо серйозно, думаю, насправді в Буша та Блера дуже мало шансів отримати Нобелівську премію миру...