Цього тижня минуло 140 років від дня народження поета Володимира СамІйленка. Серед українських літераторів своєї епохи, людей категоричних і до скандальності серйозних (як Грабовський чи Грінченко), він виділявся іронією й самоіронією. Мав прикметно-м’який псевдонім: Сивенький (рано посивів і на всіх давніх знімках швидко впізнаєш його білу, як хризантема, чуприну). Можливо, самоіронія Самійленка — від його малої батьківщини, Сорочинців. Хто не знає цих його рядків:
Кожна піч українська — то фортеця міцна:
Там на чатах лежать патріоти!
Іронія тут така відчутна, що навіть комуністи цей вірш не заборонили, його іноді цитували в порядку критики «українського націоналізму». А Самійленко таки був націоналістом: входив до «Братства тарасівців», співробітничав з «Радою», «Шершнем», «Літературно-науковим вісником». За життя видав дві книги віршів, 1890-го та 1906-го. З 1917-го служив у міносвіти, мінфіні, емігрував разом з урядом УНР. Повернувся в Україну незадовго до смерті. Постать В. Самійленка в політиці й культурі була, може, не найяскравішою, але, поза сумнівом, — оригінальною.
