На тлі прогресуючого занепаду українського села відвідини КСП «Батьківщина» останні кілька років завжди ставали для мене своєрідною психологічною віддушиною. І не тільки тому, що в одному з тутешніх сіл тривалий час спинався на ноги. Оптимізм і добрий гумор, попри нинішню економічну скруту, мені повертали виробничі досягнення земляків, їхнє бійцівське вміння непохитно тримати удари доморощених горе-реформаторів. Та, мабуть, найбільше зігрівали душу розмови з головою господарства Анатолієм Галушкою, під час яких він неспішно і аргументовано накреслював плани виведення сільської економіки із затяжної кризи.
Втім, чому накреслював? До нинішнього року на практиці доводив реальність своїх задумок, адже за його плечима майже 30 років успішного досвіду практика-землероба. Хліборобську азбуку спочатку опановував агрономом, потім головним агрономом, а останні 12 років відшліфовує її на посаді керівника «Батьківщини». Та ще й як: із запалом, наполегливістю і селянською настирливістю, яким можна лише по-доброму позаздрити, і які, до речі, перетворили «Батьківщину» в школу передового досвіду фактично для всієї Сумщини. Повчитися в Галушки та його односельців і справді є чому. Молочне стадо налічує більше трьохсот голів, на відгодівлі на початку минулого року було півтори тисячі голів великої рогатої худоби, на птахофермі — понад 30 тисяч курей. Додавали селянам наснаги, впевненості та надії на чудову перспективу й останні врожайні роки, коли ранні зернові давали на круг у середньому понад 40 центнерів збіжжя.
Тож їхав до Підопригорів з надією вкотре порадіти разом із земляками за їхні нові здобутки. І даремно: справи у них пішли, як мокре горить. Першими «примірялись» морози. Вибили 400 гектарів озимини, і господарство втратило 380 тисяч гривень. Удар був дошкульним, але не смертельним, селяни зуміли втриматися на ногах. Думали до кінця року зовсім оклигають, як з ніг їх ледь не звалив черговий нокаут.
— До примх природи в нашій зоні селянин давно звик, знає, що жартувати з нею справа занадто ризикована, тому постійно напоготові, — каже Анатолій Галушка. — Справжня біда, коли тебе б’ють підступно ті, хто увесь час убирається в тогу захисника вітчизняного сільгоспвиробника. Проти таких благодійників, які «забур’янюють» село нишком, свідомо прирікаючи господарів на злидні, а сільську економіку на агонію, бідним хліборобам нізащо не вистояти.
— Кого ви маєте на увазі?
— Державу, а точніше, державну політику щодо свого годувальника, — зітхає Анатолій Олексійович. — Ось уже десять років вітчизняні «грунтознавці» обіцяють витягти село з прірви, а самі з вправністю недолугих фокусників заганяють назрілі болячки всередину.
Ще й як заганяють. Взяти той же паритет цін. Спочатку з його допомогою фактично добили рослинницьку галузь, а тепер пожадливо накинулися на тваринництво. Однак замість того, щоб схаменутися та рятувати ще не пущену під ніж худобу, все робиться з точністю до навпаки. І селянин, покинутий державою напризволяще, змушений танцювати під дудку монополістів-переробників. Сьогодні, приміром, рентабельність одного центнера яловичини загалом на 50—75 відсотків перевищує закупівельну ціну. Як результат, поголів’я ВРХ у багатьох господарствах області тане на очах.
— Саме через цінову диспропорцію торік ми пустили під ніж 200 бичків і дві третини з 30 тисяч курей, — прокоментував ситуацію керівник «Батьківщини». — Ще рік-два такого благодійництва і нашому тваринництву «сплетуть личаки».
Схоже, «реформатори» знають, що роблять. Саме їхніми стараннями на Сумщині вже давно вилучені із сівозміни і роками заростають бур’янами десятки тисяч гектарів сільгоспугідь, занепали десятки потужних тваринницьких комплексів. Тож чи не остання паличка-стукалочка, яка утримує «Батьківщину» на плаву, — молочарство.
Однак, якщо вони доберуться й до нього, агонія села стане невідворотною, переконаний мій співрозмовник...
Сумська область.
