Ці замітки не претендують на глибокий історизм чи вивірену в бібліотеках достовірність. Просто хотілося поділитися з читачами незабутніми враженнями, які справив на нас Єрусалим. Тут, як біля пірамід у Єгипті, розумієш, яка ти піщинка в історії людства і що життя — це тільки мить. На жаль, наше знайомство з Єрусалимом тривало мільйонну чи навіть мільярдну частку цієї миті.

Історія міста сягає корінням в імлу століть. Ніхто не може сказати, хоча б приблизно, час його заснування. Більш-менш достовірний період починається з часів правління царя Давида, котрий 1004 року до н. е., об’єднавши ізраїльські племена, захопив Єрусалим і переніс туди столицю свого царства. Згідно з іншою версією цар Давид нікого не об’єднував і нічого не захоплював, а місце під Єрусалим обрав лише тому, що на ці пагорби ніхто з інших племен не претендував.

У «Старому місті» Єрусалима в оточенні арабських сувенірних крамниць розташована цитадель, яку ще називають вежею Давида, — могутнє оборонне укріплення з трьох величезних веж. Комплексу понад дві тисячі років! Коли потрапляєш усередину, то відчуваєш просто щенячий захват і біжиш стрімголов всіма сходами й переходами, раз у раз припадаючи на хвилинку до бійниць, щоб побачити черговий запаморочливий краєвид Єрусалима. Туристів майже немає, і здається, що ти тут сам на сам із древніми каменями. І тількі-но прикладеш до них вухо, як почуєш євреїв, котрі бубонять молитви, хрестоносців, які брязкають зброєю, й завивання мулли... Особливо у фортеці «відривалися» теле- і фотожурналісти. Здавалося, вони геть не відчувають ваги своєї техніки і, наче на крилах, злітають дедалі вище й вище. А кожен наступний знятий ними кадр у тисячу разів кращий за попередній.

Цікаво, що сам Давид до фортеці не мав жодного стосунку. Її було побудовано вже за царя Ірода. Від Іродової будівлі вціліли лише фундамент і нижня частина однієї з веж. Архітектура ж цитаделі несе на собі відбиток усіх завойовників міста. Вражає те, скільки хазяїв у нього було після Давида! Частина укріплень збереглася з довізантійського періоду, дві чотирикутні з’єднані стіною вежі закладено хрестоносцями. Перебудовували фортецю і за часів османського панування. А зі сходів її західного входу генерал Алленбі проголосив 1917 року встановлення в Палестині британського мандата.

Площа біля підніжжя вежі Давида носить ім’я брата старика Хоттабича (жарт!) —Омара Хуссейна ібн Хоттабба. Цікаво, що цитадель оточує рів. Що тут цікавого? Те, що наповнити цей рів водою в тутешніх краях — завданнячко не з простих. Утім, хрестоносці над такими дрібницями не замислювалися: фортеця — так фортеця. До того ж якщо лити смолу на голови обложників, то вона не забруднить усіх околиць...

У «цитаделі Давида» нині розташований Музей історії Єрусалима. Сказати, що ми його відвідали, було б великим перебільшенням. Через дефіцит часу обмежилися тим, що лише зазирнули в різні зали. Мені здалося, що найяскравіше в музеї представлено період мусульманського панування над містом. Усе інше — макети, діорами, картинки, схеми, голограми. Утім, так само, як і в більшості місць у Єрусалимі, історія тут усе-таки не в музеях. Вона лежить шарами в глибині землі. Ось — арка від споруди, що колись стояла всередині. Чергове свідчення минулого — руїни усередині фортеці, що залишилися з часів Маккавейського повстання. А ще серед сходів і веж, терас і підйомів на рівному місці стоїть самотнє дерево. Кожен сам може придумати для себе, що воно символізує...