Мешканці Сторожинця проти табору, або Навіщо лягати під танки, яких уже нема

У  прикордонному райцентрі Сторожинець, що на Буковині, вирують пристрасті європейського масштабу. Збурені недавнім рішенням ХІІ сесії ІV скликання міської ради від 9 січня 2004 року мешканці міста шлють звернення у всі інстанції — від голови облдержадміністрації до Кабміну, Верховної Ради і Президента.

Йдеться про рішення уряду про створення на базі Сторожинецького танкового полку, який після підписання угод з ЄС передислоковано із стокілометрової прикордонної зони, пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, котрі незаконно опинилися в Україні. Схоже, громада, а звернення до перших посадовців держави підписали понад 800 осіб, ще ніколи так не підтримувала свій депутатський корпус, а місцеві депутати ще ніколи так активно не блокували рішення уряду. Річ у тім, що Сторожинецька міська рада діє не самостійно, а має порозуміння і підтримку Чернівецької обласної державної адміністрації. Це той випадок, коли партійні, господарські, особисті інтереси різних гілок влади цілком збігаються без жодного тиску зверху чи різного штибу агітацій.

Агітують, тобто опрацьовують саме мешканців Сторожинця, розписуючи їм у недалекому майбутньому страшні картини інфекційних епідемій, розгул криміналітету, демографічний вибух за умов порушення расової чистоти. І сторожинчани, мало не кожен з яких має родичів-остарбайтерів в Італії, Португалії, Іспанії, Греції, США, сторожинчани, котрі все життя живуть у добросусідстві з румунською, польською та українською громадами, намагаються відгородитися від світу сумнівними політичними амбіціями. Кому це вигідно?

Схоже, тим, хто вже накинув оком на нерухоме майно танкового полку, хто вже подумав, де буде чий магазин, де чий бар, чия дискотека, чия квартира, а можливо, вже й узяв аванс. Тепер, коли доведеться виконувати рішення уряду, все треба повертати на круги своя. А це нелегко. Ой, як нелегко. Ясна річ, серед депутатів і серед більшості рекрутованої ними на спротив уряду громади є люди, які щиро побоюються, що із відкриттям табору життя у Сторожинці стане гіршим. Хоча куди ще гірше.

Тож спробуємо розібратися, чим загрожує табір для нелегальних емігрантів (таких у маленькій  Швеції аж сім) мешканцям Старожинця?

— В Україні буде створено два такі табори: на східному і західному кордонах. Нові еміграційні установи не матимуть нічого спільного з тими притулками-бомжатниками, в яких дотепер утримували іноземців, котрі завинили тільки тим, що, як і українці, змушені шукати кращої долі у багатій Європі. Тільки на першій стадії Євросоюз надає на модернізацію містечка 2 000 000 євро, державний бюджет України — 7 000 000 гривень та державний бюджет Литви згідно з домовленостями з комісаром з питань міграцій ЄС Людвігом Болдсманом — 500 000 євро. Ці кошти підуть на створення інфраструктури на рівні європейських вимог. Погодьтеся, що для дотаційної області, керівництво якої вишукує будь-яке надходження коштів зі сторони, це серйозна інвестиція. Окрім того, табір узяв під опіку Міжнародний Червоний Хрест. Затримані нелегальні емігранти перебуватимуть під охороною міліції і не матимуть вільного виходу за межі відведеної території. Для обслуговування контингенту буде створено понад 200 робочих місць, уже передбачено зарплату від 600 до 1000 гривень, що для Сторожинця — гроші солідні. За нелегалами наглядатимуть 25 медиків, зокрема інфекціоністи. Всі затримані проходитимуть 30-денний карантин і через шість місяців підлягатимуть депортації. До речі, за 12 років незалежності жоден із нелегалів, яких затримували в Україні, не завіз серйозного інфекційного захворювання, жоден із них не вчинив тяжкого кримінального злочину.

Вибір місця під табір обумовлений кількома чинниками. По-перше, брали до уваги те, що Сторожинець — у безпосередній близькості до кордону, по-друге, район населяють представники різних національностей, а тому сподівалися на розуміння. Окрім того, для сімей військовослужбовців, які претендують на обіцяне місцевою владою житло у військовому містечку, передбачено збудувати коштом Євросоюзу новий будинок. Зберегти те, що залишилося від танкового полку як цілісний майновий комплекс, на чому наголошує буковинська влада, можна лише модернізувавши та розбудувавши те, що є. Нерухомість та інфраструктуру табору для нелегалів нікому не дозволять ділити на частини і її ніхто з Буковини не вивезе. А в разі послаблення міграційних проблем в Україні, коли потреба в таких закладах відпаде, вона залишиться сторожинчанам.

Стосовно самої практики створення в Україні системи утримання нелегалів, то, як то кажуть, альтернативи нема. Якщо, звичайно, Україна не збирається відмовитися від європейської інтеграції й випустити міграційні процеси з-під контролю. Україна має й міжнародні зобов’язання з дотримання прав людини.

Отож місцевій владі, яка береться використовувати електорат, балансуючи на гострому лезі міжнаціональних проблем, які і на Буковині ще є, треба бути дуже обережною, навіть з огляду на те, що сторожинецькі генделики до мюнхенських пивних аж ніяк не дотягують.

Бо якщо старше покоління прожило життя за тоталітаризму, то діти й онуки тих українців, котрі вже вдихнули повітря свободи на чужих теренах, приречені жити у повазі до представників усіх націй. Бідних і багатих. Принаймні так має бути.