«Білий» танець надії

Після шістьох операцій, які перенесла ця симпатична дівчина, вона навчилася змагатися

Лікарі, здається, зробили неможливе: все-таки поставили її на ноги, хоча недуга до кінця не відступила. Наперекір хворобі Таня, так звати нашу героїню, напередодні Новорічного свята взяла участь у конкурсі краси «Міс зачіска-2003». Перед тим здійснилася ще одна її заповітна мрія — вона навчилася танцювати...

Таня навчається в одному з вінницьких вузів. Опановує спеціальність соціального працівника. 

Коли конкурсантки виходили на сцену, дехто із студентів не вірив: «Невже це наша Таня?» Автор публікації бачив її фотографію на університетській дошці пошани (третій рік поспіль Таня — відмінниця навчання). Дивився на неї, коли під час конкурсу виходила на подіум. Зізнаюся по щирості, мені здалося, що це дві різні людини. Та скількох зусиль коштував їй той вихід на сцену...

Першу операцію Тані зробили, коли була ще зовсім крихіткою: їй виповнився лише один рік. 

Першу операцію хірург обласної дитячої лікарні Савицький провів бездоганно. Та радість батьків була недовга. Після другої операції, проведеної у тій само обласній дитячій лікарні, ситуація повторилася.

Батькам порадили звернутися до спеціалізованої клініки. Так їхня донька опинилася на лікарняному ліжку спеціалізованого медичного закладу — філіалу Дніпропетровського інституту експертизи працездатності інвалідів. Він розташований у Вінниці на Хмельницькому шосе. Там Таню взяли на чергу на апарат Ілізарова. Потім хірург Вадим Козловський під керівництвом кандидата медичних наук, учня знаменитого Ілізарова Василя Берка прооперував маленьку пацієнтку ще раз.

Згодом довелося операцію повторити. А своєї черги на апарат Ілізарова вона чекала довгих десять років! П’яту і шосту операції Тані робили у вже згаданій обласній дитячій лікарні.

Щоб підтримати дух дівчинки, лікарі щоразу повторювали: «Все буде гаразд, ще танцюватимеш, красуне...» Так воно зрештою й сталося. 

Дівчинка переросла хворобу.

Як вона хотіла танцювати!.. Бувало, очей не відводила від ніг танцюючих. Навіть людей оцінювала по-своєму: спочатку дивилася на ноги, а вже потім на обличчя. Коли сама зуміла стати на ноги, проблем не поменшало. Особливо із взуттям. 

Спробувати зробити перше танцювальне па для Тані було щось на зразок стрибка без парашута. Але вона настирлива, вольова. День за днем тренувала свої ноги, повторюючи при цьому: ви в мене сильні, міцні...

Коли на одному із студентських вечорів оголосили «білий» танець, Таня не зуміла стримати свої почуття і пішла танцювати. 

Конкурс на кращу зачіску, в якому брала участь Таня, відбувався у вінницькому палаці «Зоря». Вона готувалася до нього, хотіла вийти у білосніжній сукні. Знайома пообіцяла позичити, та за декілька днів до свята розчарувала.

— Такого схвильованого голосу доньки я, здається, ще не чула, — розповідає мати Тані. — Вона ніколи не телефонує з університету. А тут раптом у слухавці чую ледь не схлипування: «Мамо, прошу тебе дуже-дуже: позич у когось для мене вбрання».

Мама не була б мамою, якби не виконала це прохання. Водночас подумки бідкалася: у що та взується? Не кажучи мамі жодного слова, Таня перетворила свої кросівки на чудові туфельки. Матері приємно, що допомагав їй в цьому не казковий, а справжній принц. Схоже, донька зустріла свою долю. 

Нашу героїню уже попередили: як тільки вона закінчить навчання й отримає диплом, їй зменшать розмір допомоги з інвалідності. Точніше кажучи, змінять групу: замість другої матиме третю. Відповідно уріжуть платню, хоча вона й так невелика. Відверто кажучи, це не піддається логіці, але що написано пером...

Дивує інше. Фізична вада у Тані уроджена. Однак групу інвалідності дали лише коли їй виповнилося дев’ять з половиною років. Чому так пізно? Ніхто не дає відповіді. Однак, зрештою, не про це мама найбільше думає. Всі її думки — і раніше, і нині — про рідне сонечко. А ще — про тих, хто хоч чимось допоміг підтримати Тетянку. З особливою теплотою мати відгукується про обласний Фонд інвалідів. Завдяки виділеним коштам донька має можливість здобувати освіту. Дівчинка, про це вже згадувалося, на всі «сто» виправдовує довір’я: вона відмінниця. Таня добре вчиться, бо вірить, що отриманий диплом стане ще одним щасливим талісманом на її подальшій життєвій дорозі...

Вінниця.