Припинити наругу над історичною пам’яттю народу!

Україною продовжує крокувати розпочата за ініціативою Організації ветеранів України естафета «Слава визволителям Вітчизни», присвячена 60-річчю визволення України від фашистських загарбників та наближенню ювілею Перемоги у Великій Вітчизняній війні. 6 листопада відсвяткував 60-річчя свого другого народження й наш славний Київ. В урочистостях, присвячених датам визволення, повсюдно беруть участь тисячі й тисячі громадян України.

Не залишаються осторонь естафети ні влада, ні ЗМІ. І це зрозуміло. Адже йдеться не просто про визволення нашого народу і землі від окупантів, а про врятування Вітчизни і всього людства від загибелі.

Ми нагадуємо ці історичні свідчення тому, що у зв’язку з естафетою «Слава визволителям Вітчизни», зокрема в зв’язку з 60-річчям битви за Дніпро і визволення Києва, в пресі поряд з правдивими працями й спогадами, з’явилися публікації, які не можна розцінити інакше, як блюзнірське знущання над історією Великої Вітчизняної війни, над історичною пам’яттю нашого народу.

Прикладом можуть бути дві публікації В. Короля, що обіймає посаду професора кафедри новітньої історії України Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. Одна з них подана в формі інтерв’ю у газеті «Персонал» (№ 39 від 3-9 листопада 2003 р.), друга — у вигляді статті в газеті «Київська правда» за 4 листопада 2003 року.

Про що йдеться в цих публікаціях? Може, про військово-стратегічне, політичне та історичне значення форсування Дніпра і визволення Києва, про надзвичайну складність і вагомість цієї операції в ході Великої Вітчизняної війни? В інтерв’ю про це немає й згадки, а в статті обсягом на два газетні підвали є лише одне речення: битва за Дніпро «значною мірою вплинула на подальший хід воєнних дій і сприяла розгрому ворога».

І це про битву, яка остаточно закріпила і розвинула корінний перелом у ході всієї війни, поховала надії Гітлера на «Східний вал», а з ним і на подальшу окупацію Правобережної України і сусідніх з нею країн Європи. Про битву, яка прискорила прийняття союзниками СРСР рішення про відкриття другого фронту проти Німеччини. Про битву, яка розпочала визволення від фашистів правобережних земель України і сусідніх країн і тим врятувала мільйони й мільйони людських життів. Хіба всього цього не знає автор?

Може, публікації В. Короля присвячені героїзмові та звитязі радянських воїнів у тій доленосній і тяжкій битві? Ні, і цього немає. В інтерв’ю, що займає цілу газетну полосу, про героїзм наших воїнів є лише один невеличкий абзац і три окремі фрази, а в статті із 13 колонок тексту про це лише одна колонка, а інші 12 — про «трагедію» подолання Дніпра. Такий підхід — не випадковість, а свідома позиція автора, який на початку статті в «Київській правді» заявив: події на Дніпрі «надто загероїзовані».

Так писати про битву, в якій поклали своє життя понад чверть мільйона радянських воїнів, а десятки тисяч (!) були нагороджені орденами і медалями, в тому числі майже 2,5 тис. стали Героями Радянського Союзу, можна лише тоді, коли поставлена мета розвінчати Перемогу й героїзм загиблих і живих учасників тієї битви і загалом Великої Вітчизняної війни. Аналіз публікацій В. Короля, як і подібних публікацій інших авторів, наприклад, Я. Тинченка в газеті «Киевские ведомости» (28. Х.2003) і М. Павлова в газеті «Московский комсомолец в Украине» (5—12.11.2003), свідчать, що вони роблять саме цю ганебну справу.

Йдеться ось про що. Рецензовані публікації зосереджені головно на трагедії людських втрат Радянської Армії за Дніпро. При чому втрат лише Радянської Армії, бо про втрати вермахту в статті лише одна фраза. Безперечно, у дослідженні з історії війни та ще такої кровопролитної, якою була наша Велика Вітчизняна і, зокрема, битва за Дніпро, неприпустимо обходити питання людських втрат. В ім’я світлої пам’яті героїв-співвітчизників, полеглих за справедливу справу визвольної війни. В ім’я їхнього подвигу, що формує патріотизм нащадків. В ім’я уроків минулого на майбутнє... Окрім того, кожний справжній науковець, тим паче патріот, має розумом і серцем відчувати надзвичайну відповідальність й особливість цього питання, бо йдеться про жертви радянських людей заради життя на Землі, в тому числі й життя того, хто пише про ті події!

І тому висвітлення проблеми людських втрат нашої армії, підкреслимо — саме Радянської Армії, потребує абсолютної об’єктивності, врахування всіх обставин війни в цілому, тієї битви і кожного її бою зокрема. Потребує розуміння і врахування насамперед того факту, що у нашого народу і армії в тій війні взагалі не було альтернативи: потрібна була лише Перемога! Будь що! Адже йшлося про те, бути чи не бути нашому народові, жити чи бути знищеним! Йшлося про врятування, про визволення Батьківщини від окупантів!

Цього наче не помічають такі, як Король, новітні переписувачі історії! Не хочуть вони зважати й на конкретні обставини битви за Дніпро. На те, що ця велика річка була для вермахту чи не найостаннішою надією не програти війну. Що недаремно ще в серпні 1943-го Гітлер наказав створити тут «Східний вал», підкресливши, що «швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його». Що за три місяці фашисти і на лівому, а особливо на правому березі Дніпра, встигли створили справді міцну багатолінійну оборону і перекинули сюди війська з Європи. Що в жовтні з’єднання вермахту отримали наказ не здавати Київ, «хоч яких би жертв це коштувало». Що відступаючи за наказом Е. Коха, зруйнували всі залізничні й шосейні дороги до Дніпра, всі мости через річки, спалювали населені пункти, отруювали колодязі, нищили або виганяли на Захід мирне населення...

Про все це у В. Короля лише одна фраза: мовляв, німці підготувалися до опору належно...

У публікаціях В. Короля і таких як він немає навіть натяку на ті умови, за яких нашій армії довелося після виснажливих боїв на Курській дузі поспішати форсованим маршем до Дніпра, щоб не змогли фашисти укріпити «Східний вал». Про них 26 вересня 1943 року командувач військами Воронезького фронту М. Ватутін доповідав Й. Сталіну:

В. Король не може не знати цього, як і інших документів. Але обминає їх цілковитою мовчанкою. Як замовчує і ті обставини, що німецька стаціонарна оборона була на високому правому березі Дніпра. Що форсування річок, та ще й таких великих як Дніпро, є чи не найскладнішою бойовою операцією. Що завжди втрати війська, яке наступає, значно перевищують втрати тих, хто в обороні, та ще й за умов, коли оборонці — на високому березі, а наступаючі — на широкому плесі ріки, де тоне навіть легкопоранений, якого врятували б у бою на суші...

Все це оминає В. Король та його однодумці.

Вихваляючи німецькі війська як «добірні», а генералів (зокрема Гота), як «найталановитіших», В. Король на кожному кроці чорнить радянське командування:

«авантюрний штурм річки»; «ганебні прорахунки командування»; «злочин нашого командування»; Г. Жуков «вважав себе новим Наполеоном». В іншому місці автор пише: «Великий гріх нашого командування, яке фактично втопило десятки тисяч людей у Дніпрі, намагаючись у найкоротші терміни («до річниці Жовтневої революції») і не чекаючи, доки буде наведено понтони тощо, захопити згадані плацдарми».

Так змалював В. Король радянських командирів і генералів-переможців, які успішно здійснили одну з найскладніших операцій тієї війни — форсування Дніпра. Навіть німецькі генерали (приміром, А. Дорн) по війні із здивуванням писали, що «ніяка наша пильність не могла завадити росіянам з допомогою різних засобів форсувати річку вночі». А англо-американські дослідники Другої світової війни (наприклад, англієць Б. Ліддел Гарт) зробили висновок: «Росіяни швидко форсували Дніпро в кількох місцях і захопили плацдарми на західному березі. У такий спосіб було поховано надії німців...»

Чим доводить свої звинувачення В. Король? А нічим! Посилаючись на спогади письменників В. Астаф’єва, О. Довженка, А. Дімарова та своєї матері, автор змальовує жахливі картини форсування Дніпра: як «пінилися червоні буруни», як поле під Кагарликом було «встелено сотнями вбитих», як «в районі Лютежа трупами було, неначе греблею, перекрито річку. А коли вдарили морози, саперам довелося підривати ці «дамби з людських тіл», як «тіла загиблих у цій м’ясорубці прибивалися аж до берегів Туреччини»...

В. Король без жодних посилань подає фантастичні цифри загиблих і описує, як, начебто, польові військкомати вчиняли «облави по хатах», хапали молодих хлопців і «необстріляних юнаків без підготовки, військового обмундирування, відповідного озброєння, навіть без прийняття присяги відразу кидали в бій. Навмисно...».

Отак «патріот» В. Король змальовує героїв тієї битви: вони гинули не в смертельному двобої, а як отара овець...

Ми, ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники битви за Дніпро, вчені — члени Центру захисту правди історії Великої Вітчизняної війни, заявляємо: рецензовані публікації В. Короля, як і йому подібних, є свідомим паплюженням історичної правди й пам’яті, підробкою історії.

Як науковець В. Король, мав би керуватися документами, а не таким сумнівним джерелом, як спогади В. Астаф’єва або записи в щоденнику О. Довженка, зроблені, як там зазначено, «зі слів В. Шкловського»! Причому В. Король упереджено добирав спогади лише з критичним, антирадянським змістом. Він не використав жодного із безлічі спогадів справжніх учасників форсування Дніпра — маршала Г. Жукова, генералів О. Василевського, К. Москаленка, К. Рокоссовського, І. Герасимова, М. Пилипенка, П. Рибалка, С. Мартиросяна та інших, учасників тих боїв — академіка П. Тронька, письменників О. Авдеєнка, М. Бажана, Ю. Бондарєва, Б. Галіна, Л. Леонова, написаних у роки війни і опублікованих в антології художніх творів про Велику Вітчизняну війну.

Ось такий вигляд має об’єктивність В. Короля. А ще наочніше його і таких, як він, заангажованість, політична кон’юнктура й ненауковість проглядаються у тому, здавалося б, неприпустимому факті, що ні він, ні інші паплюжники героїчної історії Великої Вітчизняної війни не використовують першоджерел, документів.

Не використовують свідомо, бо документи про ту битву викривають концепції фальсифікаторів. Зокрема, показують надзвичайну складність умов, за яких здійснювалася та стратегічна операція, розкривають продуману стратегію й тактику радянського командування, пояснюють і той факт, чому доводилося поспішати, бо, як сказано в директиві Ставки ВГК від 3.11.1943 року, кожний день затягування операції «дає лише переваги ворогові, дозволяючи йому зосередити свої сили», й призводить до наших ще більших втрат. У тогочасних документах немає тих жахливих картин про, як пише В. Король, «злочини радянського командування», про загороджувальні загони і необстріляних хлопців, котрих заганяли в Дніпро. Зате там є те, про що не пише В. Король та його однодумці — про масовий героїзм радянських воїнів. Наведемо лише один приклад з політдонесення політуправління Воронезького фронту від 13 жовтня 1943 року:

Ось справжня картина бою! Але фальсифікаторів вона не цікавить.

Аналіз праць В. Короля та інших свідчить, що на правду історії війни ведеться цілеспрямований і свідомий наступ, викреслюються з історичної народної пам’яті найславетніші сторінки.

Отже, публікації статей В. Короля, а також інших авторів ми розглядаємо як спеціальне замовлення певних політичних сил, спрямоване на перекручення історичної правди про Велику Вітчизняну війну 1941—1945 років, паплюження полководницької діяльності всесвітньо відомих радянських воєначальників та героїчних подвигів воїнів Радянської Армії і Флоту.

Ми, ветерани Великої Вітчизняної війни, висловлюємо своє обурення з цього приводу і вимагаємо притягнення фальсифікаторів до відповідальності згідно із Законом України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».