Заява громадянина — єдина підстава для реєстрації

Право свободи пересування та вільного вибору місця проживання, його гарантування закріплене статтею 33 Конституції України та міжнародними актами глобального характеру, до яких приєдналася Україна: Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї.

Система прописки за кілька десятиріч своєї дії — спочатку в СРСР, а потім і в Україні — була, по суті, безальтернативним монопольним засобом обліку населення та розміщення виробничих сил з усіма супроводжуючими цей «феномен» негативними явищами і наслідками. Її збереження в умовах утвердження демократичних засад державотворення в Україні стало порушенням самою державою права громадян на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

14 листопада 2001 року це визнав і Конституційний Суд України, прийнявши рішення стосовно неконституційності існуючого інституту прописки, тобто такого, що суперечить Основному Закону України (статті 24, 33, 64).

Постало нагальне завдання

Отже, постало нагальне завдання скасувати діючу дозвільну систему прописки. 

***

*

Необхідно при цьому делегувати життєво важливу частину функцій, які забезпечувала прописка, якісно іншій системі. Це — складні проблеми, які доводиться вирішувати Україні вперше.

Тому не слід розглядати скасування прописки як одномоментну, одноразову акцію. Цей процес, за оцінкою фахівців, повинен бути поетапним і потребуватиме, в першу чергу, законодавчого забезпечення.

11 грудня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Цим Законом вводиться нова демократична повідомча форма обліку населення — реєстрація.

Прийнятий закон визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Дія цього закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право  вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України в будь-якому напрямку, в будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, встановлених законом. А вільний вибір місця проживання чи перебування закон забезпечує як право на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої хоче проживати чи перебувати особа.

***

* 

Заява громадянина є єдиною підставою для реєстрації місця проживання.

Це положення повною мірою захищає права громадян від бюрократичної тяганини, яка мала місце при оформленні скасованої прописки. Хотів би на це звернути особливу увагу, бо не виключаю, що від громадян спробують вимагати якісь інші документи. Тому всі громадяни повинні керуватися саме цим законом, а не вимогами бюрократів.

Реєстрація громадян України, які проживають за межами держави, здійснюється консульськими установами України за кордоном або іншими дипломатичними представництвами.

У відповідності з положеннями закону щодо реєстрації місця проживання у паспорті буде ставитися відмітка про реєстрацію чи зняття з реєстраційного обліку.

В законі записано, що місце проживання особи, яке на день набуття чинності законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Важливою функцією запроваджуваної системи реєстрації має бути забезпечення умов боротьби зі злочинністю, зокрема таким її проявом, як тероризм, а також із нелегальною міграцією. Для нашої держави, що розташована на перехресті міграційних шляхів з Азії до Європи і нині відчуває справжній натиск нелегальних мігрантів, ця проблема є актуальною. Нелегальному проживанню іноземців слід покласти край. Введена законом система обов’язкової реєстрації місця проживання іноземців легка в застосуванні і необтяжлива, водночас вона стає дієвим інструментарієм санкцій, передбачених чинним законодавством.

***

* 

Крім того, визначено категорію осіб, щодо яких обмежується свобода пересування.

Йдеться про тих, до кого у відповідності з процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі, іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні.

Закон встановлює відповідальність за порушення права громадян на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, передбачено оскарження в установленому порядку рішень з питань свободи пересування та вільного вибору місця проживання чи місця перебування особи, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.

У нас діє значний масив нормативно-правових актів (за даними фахівців, близько 200 документів), що пов’язують реалізацію особами прав або виконання ними обов’язків з наявністю чи відсутністю в них прописки. У зв’язку з цим зазначені акти різних рівнів мають бути переглянуті з метою приведення їх у відповідність з положеннями Конституції України, прийнятим законом, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Цей колосальний обсяг роботи має здійснити Кабінет Міністрів України.

Про державний підхід до запровадження системи реєстрації свідчитиме, перш за все, збереження за людьми можливості користуватися усім комплексом соціальних послуг, передбачених законом. Є надія на те, що нова система зробить їх досконалішими і зручнішими за місцем реєстрації, тобто реального проживання громадянина. 

Є і морально-психологічний ефект: з відміною прописки населення звільняється від принизливої і нав’язливої залежності від примх чиновницько-бюрократичного апарату.

В Україні вживаються заходи, спрямовані на приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами. Прийнято низку нормативно-правових актів, про що вже широко повідомлялось у пресі. Україна приєдналася до основних міжнародних актів з прав людини, уклала двосторонні угоди, здійснила реорганізацію системи державних органів, що виконують міграційне законодавство.

Проте національне законодавство з цих проблем, акти Президента та Кабінету Міністрів України, положення й інструкції, інші підзаконні акти центральних органів виконавчої влади не повною мірою приведені у відповідність Конституції України та нормам міжнародного права.

Особливу увагу варто звернути на законодавче опрацювання основних засад державної міграційної політики України, а також на розробку ряду законопроектів, які стосуються Державного реєстру фізичних осіб. З цієї проблеми опрацьовується кілька законодавчих актів. Треба сподіватися, що котрийсь із них буде взято за основу і на його базі створено оптимальний варіант закону, який забезпечуватиме правове регулювання у цій важливій галузі. 

***

*

Отже, державну реєстрацію фізичних осіб не можна перетворювати на інструмент порушення прав людини. Вона не повинна бути потенційним джерелом зловживань, незаконних махінацій, зокрема використання певними політичними силами для визначення форм впливу на виборців, звуження права людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Необхідно, щоб такий закон, відповідно до статті 59 Конституції України, унеможливлював масштабне і некероване використання даних Державного реєстру. Основоположним елементом у системі захисту прав людини є судова влада. Разом з тим, потребує вдосконалення механізм забезпечення належного рівня виконання рішень Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції. Важливими є постанови пленуму Верховного Суду України, що містять роз’яснення для судів з питань, які викликають труднощі в їхній практиці, в тому числі з зазначених питань.

Одним із дієвих механізмів захисту права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, конституційні подання якого сприятимуть виконанню положень прийнятого закону, в першу чергу — органами державної влади та місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами, підвищенню їх відповідальності за дії чи бездіяльність.

Важливою правовою гарантією є закріплене у частині четвертій статті 55 Конституції України право звертатися по захист своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій, членом яких є Україна. Йдеться про Комісію ООН з питань прав людини та Європейський суд з прав людини.