Про це по телефону «гарячої лінії» Кабінету Міністрів заявив абонентові глава Держдепартаменту з питань виконання покарань Володимир Льовочкін. Це не означає, що в країні настала цілковита анархія і тотальна амністія. Просто з 1 січня 2004 року набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, згідно з яким виправні установи віднині розрізняються за рівнем безпеки: мінімальний із полегшеними умовами утримання, мінімальний із загальними умовами утримання, середній і максимальний — «залежно від складності контингенту, що утримується». Неповнолітні засуджені відбуватимуть покарання в спеціальних виховних закладах.
Раніше Виправно-трудовий кодекс зобов’язував вітчизняну пенітенціарну систему працювати в трьох режимах утримання ув’язнених — суворому, загальному і режимі виправних установ відкритого типу.
За словами Володимира Льовочкіна, новий кодекс відрізняється гуманізмом, у ньому вперше в Україні визначено всі права ув’язнених. Поліпшиться утримання осіб у місцях «не таких віддалених», їхні житлові умови. Зокрема, норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути менш як три кв. м (раніше — не менш як два кв. м), у лікувальних установах при виправних колоніях, призначених для утримання і лікування хворих на туберкульоз, — 5 кв. м. (раніше — не менш як 4 кв. м) тощо. Крім цього, засуджений громадянин, який відбув більше половини терміну покарання, має право на перегляд умов його утримання (на зміну установи з «легшим» рівнем безпеки).
Прокоментувати заяви глави Держдепартаменту з питань виконання покарань ми попросили координатора українсько-американського бюро з прав людини Тетяну Яблонську:
— Виділення Департаменту із системи МВС України спричинило низку позитивних змін у пенітенціарній системі. Принаймні можу сказати, що в ізоляторах тимчасового утримання і райвідділах міліції права затриманих порушують значно частіше, ніж права засуджених. Звісно, в установ, котрі перебувають у підпорядкуванні Держдепартаменту з питань виконання покарань, чимало проблем. Але більшість із них — проекція того, що відбувається сьогодні в нашому суспільстві. Це і недостатнє фінансування, і туберкульоз тощо. Звичайно, українській виправній установі ще дуже далеко до, скажімо, англійської в’язниці з басейном.
До того ж населеність вітчизняних місць позбавлення волі залежить, на жаль, не тільки від нових «житлових» норм, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом. Наша пенітенціарна система — заручниця буксування судово-правової реформи. В її установах, на жаль, здебільшого сидять не ті, хто має відбувати покарання за ґратами. Я маю на увазі дрібні крадіжки, хуліганство тощо.
Ще хочу відзначити справжню гуманізацію департаменту, очолюваного Володимиром Льовочкіним. Він відкритий для цивільного контролю, готовий до співробітництва і до сприйняття передового досвіду демократичних країн. До речі, нещодавно ми спільно з Комітетом Уповноваженого ВР України з прав людини, МЗС Данії, Академією МВС України і фондом «Відродження» видали посібник для правоохоронних органів «Запобігання катувань в Україні». І першим цю брошуру затребував Держдепартамент з питань виконання покарань.
На території Селидовської виправно-трудової колонії суворого режиму діє храм Розсудливого розбійника Раха, споруджений з ініціативи настоятеля Свято-Василівського монастиря отця Зосими.
