Поневіряння старого кварталу

Ніде правди діти. Старі київські квартали, що пережили воєнне лихоліття, забудови кінця позаминулого — початку минулого століття, хоча й додавали місту неповторного шарму, самим їхнім мешканцям приносили чимало прикростей. За проживання в історичному центрі столиці, у будинках, віднесених до пам’яток архітектури, доводилося розплачуватися содомним побутом комуналок, перманентними відмовами інженерних мереж, ветхими під’їздами і фасадами, забитими через аварійність балконами.

Одне слово, коли з початком реформації було розв’язано руки приватному інвестору і розпочався інтенсивний процес розселення комунальних квартир, багато киян сприйняли це як порятунок від тяжкої спадщини епохи розвиненого соціалізму.

Не були винятком і мешканці кварталу «Пушкінська — б-р Шевченка — Велика Васильківська — пл. Льва Толстого». Виведення на реконструкцію будинків №№ 35-а, 35-б, 37-а і 37-б по вулиці Пушкінській вселяло реальні надії на подальший благоустрій і вдосконалення середовища їх проживання. Тому рішення ще Старокиївської райради № 171 від 11 вересня 1997 року про передачу на баланс інвестору — якійсь акціонерній компанії відкритого типу «Д. І. Б.» — цих об’єктів за залишковою вартістю особливих протестів не викликало: метою майбутнього приватного домовласника, як випливало з вищезгаданого документа, було створення на базі старих будинків, цитую, «сучасного житлово-громадського комплексу».

Але вже менш ніж через рік квартал обурено загув, як потривожений вулик. Пішли чутки, що фірма «Д. І. Б.» має намір колишнє житло перетворити на багатофункціональний готельно-офісний центр. Для чого в тінистому і доглянутому дворі додатково звести дві багатоповерхові вежі, купу ресторанів, кафе, казино та інших розважальних закладів, величезний паркінг на одночасний прийом 250 автомобілів тощо.

Чутки підтвердилися в 1999 році. Коли раптово для непосвячених було закрито «через старість» і передано інвестору під знесення дитячий садок № 183. До речі, один з кращих у місті.

Почалася нерівна битва. На боці фірми «Д. І. Б.» були відповідні розпорядження районної і міської влади. На боці пересічних киян, спочатку, хіба що ностальгія за дитинством і любов до двоповерхового затишного будиночка, куди після війни ходили вони, трохи згодом — їхні діти, і ось уже ходять онуки...

Перший етап битви за дитсадок № 183 мешканці кварталу програли. Але!

Старожилам кварталу відкрилося багато цікавого. І насамперед — механізм порушення законодавства, що регламентує столичне містобудування. Механізм, який апріорі гарантує бюрократам усіх рангів цілковиту безкарність.

Набір прийомів при цьому виявився досить простим, але доволі ефективним. Тут і нехтування законів прямої дії, і підміна понять, і відверта брехня, що камуфлюються в дозвільних документах, так би мовити, перехресним запиленням. Тобто перекладанням відповідальності з однієї контролюючої організації на іншу. Внаслідок чого депутати на сесіях районних і міських рад, не відаючи того, приймають рішення, що роблять легітимними геть неправові дії чиновників-виконавців.

30 листопада 2000 року, приймаючи загальним списком рішення № 89/1066 «Про узгодження місць розташування об’єктів», депутати Київради п. п. 27 і 28 дозволили фірмі «Д. І. Б.» розмістити всередині кварталу «Пушкінська — бульвар Шевченка — Велика Васильківська — пл. Льва Толстого» готельно-офісний центр.

При цьому, безумовно, ніхто депутатам не розповів, що, всупереч закону, саму ідею практично суцільної забудови (а отже — повного знищення) рекреаційної зони кварталу, створюваної руками вже третього покоління його мешканців, з ними ніхто не обговорював. Що невідомо хто і коли у відповідних документах замінив поняття «житлово-громадський комплекс» на «готельно-діловий центр» з усіма вище переліченими розважальними і комерційними прибамбасами. Що столичне держуправління екологічної безпеки у своєму дозвільному документі № 920 від 17 жовтня 2000 р. просто набрехало. По-перше, заявивши про, цитую, «спокійний характер рельєфу» і, по-друге — про «відсутність на площі, що виділяється, зелених насаджень».

І, що найголовніше, під час скрупульозного аналізу узгоджувальних документів і листів, на основі яких готувалися п. п. 27 і 28, прямого, конкретного «так» у них не виявлено. Санепіднагляд, загалом, не заперечував розмістити на зазначеній площі готельно-діловий центр, якщо буде дотримано екологічної безпеки. Екологи, котрі забрехалися, у свою чергу, посилалися на думку санлікарів. Київголовархітектура — на інстанції з охорони пам’яток історії та культури, і так по спіралі.

Знайти в підготовчих матеріалах пряме порушення законів і бюрократичні хитрощі, що ведуть до цілковитої безвідповідальності чиновників, а отже, до безкарності, за ідеєю, мала постійна комісія Київради з питань містобудування і землекористування. Але, як неофіційно, у приватній бесіді, мені зізнався один з найбільших столичних забудовників, земкомісія — це інстанція, яку «найлегше пройти»...

Матеріалізація права

Дізнавшись про рішення № 89/1066, мешканці кварталу, нехай і не всі відразу, але зрештою, що називається, стіною згуртувалися на захист свого двору. Передусім створили громадську організацію, назвавши її «Комітет захисту прав мешканців кварталу Пушкінська — Велика Васильківська». І потім почали діяти планомірно, винятково у правовому полі.

Насамперед викрили у відвертій брехні міське держуправління екологічної безпеки. Актом № 185 від 24 липня 2003 р. районне комунальне підприємство з догляду за зеленими насадженнями офіційно засвідчило наявність на території, виділеній під готельно-офісно-розважальний центр, 133 дерева віком від 15 до 55 років і майже 30 сімейств декоративного чагарнику. До того ж у більш ніж гарному стані і цінних порід. Державний НДІ будівельних конструкцій спростував заяву екологів про «спокійний рельєф», визначивши різкий перепад висот мало не в 15 метрів. Тим самим фактично підтвердив високу імовірність ушкодження житлових будинків, що оточують майданчик, зазначимо, пам’яток архітектури, за такого грандіозного будівництва. Крок за кроком комітет домагався від контролюючих організацій відповідальних рішень у проблемі. Практично всі вони виявилися негативними. Негативний висновок по пропонованому проекту висловили експерти столичної СЕС. Відкликали попередні згоди управління (на жаль, уже колишнє) з охорони історико-культурної спадщини, низка інших організацій. Незалежна експертиза довела абсолютну придатність до експлуатації дитсадка № 183, оцінивши ринкову вартість будинку в 2 млн. доларів США. З’ясувалося, що житлові будинки №№ 35-а, 35-б, 37-а і 37-б по вул. Пушкінській, як пам’ятки архітектури, не можна перепрофілювати в готелі без особливого на те дозволу Кабміну, а його інвестор не спромігся одержати.

Вислухавши підтверджені документами аргументи, Шевченківська райрада на спільній з комітетом громадян нараді запротоколювала спільну згоду на відродження у вищезгаданих будинках елітного житла. У результаті голова Шевченківської райради Микола Харитончук 14 листопада 2003 р. листом № 1347 на ім’я міського голови Олександра Омельченка відкликав згоду районної громади на відведення землі під грандіозну новобудову всередині старого кварталу. Але!

Проект позитивного рішення питання щодо відведення землі фірмі «Д. І. Б.» саме на цьому місці все-таки було запропоновано депутатам Київради п. 69 на черговому засіданні з порядком денним «Про виділення і вилучення земельних ділянок та призупинення права користування землею».

Довідавшись про це, мешканці кварталу пікетували будинок Київради. До честі міського голови, Олександр Олександрович перервав засідання, вийшов до пікетників і, вислухавши їхні доводи, зняв голосування по п. 69 з порядку денного. Для детального вивчення і опрацювання питання.

Лист Миколи Харитончука, позиція Олександра Омельченка, однозначно відповідальні, негативні відгуки про проект контролюючих інстанцій, коротше, все те, чого домоглися мешканці кварталу «Пушкінська — бульвар Шевченка — Велика Васильківська — пл. Льва Толстого», свідчить, як на мене, про головне. Чітко сформульована, доказова громадянська позиція цілком може зупинити чиновницьку сваволю.

Якщо влада (за наполяганням пересічних городян) усе-таки відкине ідею перетворення житлового кварталу старого Києва на модерновий комерційний комплекс — прецедент стане знаменною віхою в столичному містобудуванні. Яке треба здійснювати передусім за згодою простих мешканців столиці. Як того і вимагають закони незалежної України.