В  Андрушівському районі, що на Житомирщині, з 69 тисяч гектарів ріллі торік обробляли 39 тисяч. На решті площ буяли бур’яни. Причин запустіння багато, але головна з них така: щоб від землі щось одержати, треба спершу вкласти. Вихід начебто простий: взяти кредит у банку. Та одразу постає багато «але», про які йшлося на засіданні обласного прес-клубу реформ, що відбулося в Старій Котельні Андрушівського району.

Клієнт, про якого мріють

Адресу обрали не випадково. Директор СТОВ «Старокотельнянське» Борис Срібний очолює господарство з 1987 року, тут найвищі в районі врожаї і найбільше поголів’я худоби.

— Щороку позичаємо 200 тисяч гривень, — каже Борис Романович. — Взяли б і більше, та постає проблема застави. Ніби й основних фондів чимало — на 10 мільйонів гривень, і посівних площ маємо 2300 гектарів. А як доходить до діла, ліквідних основних засобів не так і багато. Та й коефіцієнт застави великий: комерційний банк має застрахувати себе. Добре, що тепер відстрочили термін повернення позики. А раніше мусили розрахуватися до 1 листопада 2003 року. І виходило так, що продукції багато, а ціна низька. Щоб вчасно повернути кредити, продали 30 тонн цукру за 57 тисяч, а заробили 114 тисяч штрафу за те, що реалізовували його за ціною, нижчою від мінімальної.

Гостро відчуваємо, що кредити строком на один рік не вирішують проблем господарства. Можна міняти худобу: продав дві, купив одну кращої породи. А як доходить до техніки, без позички не обійдешся. Особливо потерпає через це тваринництво, а в нас же ВРХ півтори тисячі голів. Виростити корми — не проблема, а настає час збирати — втрачаємо. Наші кормозбиральні комбайни не дають ні продуктивності, ні якості. А от «Ягуар» один може забезпечити піврайону. Але коштує дуже дорого. Без довгострокового кредиту тут ніяк не обійдешся.

«Лежачим» не позичають

У районі 32 господарства, але на ногах міцно стоять тільки п’ять. Є і зовсім приречені. Видно це й по тому, що так багато площ не оброблялося. «Хвости» з обов’язкових платежів, до яких за останні кілька років додалися й борги з позичок, тягнуть на дно реформовані агроформування.

— Під урожай 2002 року господарства району набрали 5,5 мільйона гривень кредитів, — розповів голова райдержадміністрації Микола Олещенко. — За тонну зерна тоді платили по 600—700 гривень. На це й розраховували. Зібрали 45 тисяч тонн, а ціна різко знизилася. От і вийшло, що з 5,5 мільйона майже 2,9 мільйона виявилися «незакритими».

Ще один наслідок падіння цін на зерно: після тих 5,5 мільйона торік господарства району змогли одержати тільки 1,3 мільйона гривень. Учетверо менше, бо хто ризикне позичати гроші тим, хто навряд чи зможе їх віддати? Отож, робили висновок учасники зустрічі, крім здешевлення кредитних ресурсів, украй важливою є стабільність на ринку продукції, щоб і селяни, і банкіри могли бачити, що на них чекає завтра.

Хто підведе з колін?

Сьогодні в сільському господарстві Житомирщини «крутяться» 30 мільйонів гривень Житомирської дирекції АППБ «Аваль» — це 70 відсотків усіх кредитних вливань в АПК області. Відділень різних банків в регіоні багато, але переважна більшість їх тримається подалі від аграрного сектора. «Аваль» теж пам’ятає про ризик, тому дотримується безпечної межі: вкладені в село кошти — то 16 відсотків його кредитного портфеля. Заступник директора регіональної дирекції цього банку Валерій Кодубовський відверто казав про проблеми, з якими стикаються банкіри, позичаючи гроші сільгоспвиробникам:

— З нормативних документів НБУ випливає: якщо кредит пролонгований, він потрапляє в класифікацію сумнівних, а це значить, що під такі позики комерційні банки мають формувати великий страховий резерв, відволікаючи зароблені кошти. Або таке. Положення Нацбанку забороняє надавати кредити збитковим підприємствам. Але ж вони в АПК області майже всі збиткові! Знову записують: порушення.

Заступник керуючого Житомирським головним відділенням Промінвестбанку Галина Талійчук у продовження теми нагадала: коли комерційні банки починали кредитування села, збитковими були 98 відсотків підприємств, а сьогодні — 90 відсотків. Зрушення все-таки є, і до цього долучилися комерційні банки. Кредит — це шанс підвестися з колін, вважає і голова райдержадміністрації. Він повідомив, що в районі проаналізували, скільки господарств ще не перейшли ту межу, за якою — повна безнадія на «одужання», і добиватимуться для них кредитів — як шансу повернути й раніше позичені гроші:

— Кошти селянам вкрай необхідні: бракує насіння ярих, пального, добрив, засобів захисту рослин. Без кредитів не бачу можливості нормально розпочати весняні польові роботи.

А що робити з тими, кому допомагали посіяти і торік, і позаторік, а справи дедалі гірші? Банкір Кодубовський переконаний: треба ширше використовувати набутий в області досвід укрупнення підприємств, коли безперспективні господарства приєднують до багатших. Хоча й тут є заковика: хто має бути правонаступником боргів — із платежів до бюджету, з банківських кредитів і зарплати селянам?

То як же бути з «лежачими»? Микола Олещенко очолив Андрушівський район недавно, а до того 23 роки працював на житомирському Поліссі. Порівнюючи ґрунти, каже:

— Гроші сюди підуть. Харчова галузь стрімко розвивається, підприємствам потрібна сировина, тому інвестори готові вкладати кошти в сільськогосподарське виробництво.

До речі, нова збиральна техніка останнім часом з’явилася тільки в одному господарстві району — саме завдяки інвестору. Та чи вистачить на всі господарства бізнесових структур? Адже із 131 комбайна, за словами голови райдержадміністрації, на наступних жнивах зможе працювати не більше ста. Про довгострокові кредити для придбання техніки на прийнятних для селян умовах банкіри нічого втішного сказати не могли. Передусім постає проблема застави. Сьогодні це, як правило, майбутній урожай, бо розпайованим майном керівник на свій розсуд розпоряджатися не може. Голова райдержадміністрації переконаний, що ситуація зміниться, якщо гарантією повернення позики стане земля. Але перед тим землю треба буде ще викупити, бо не здавати ж у заставу орендовану...

 

Житомирська область.