85 років тому під невеликою залізничною станцією Крути у Чернігівській області юні українці прийняли бій з переважаючими силами більшовиків, які йшли на Київ
Центральна рада зуміла мобілізувати на захист столиці, за деякими даними, близько 300 студентів тодішніх київських вузів. Можливо, трохи більше. (Парадокс, але факт: відхід війська Богдана Хмельницького під Берестечком також захищали 300 козаків.) Тоді як на Київ під червоними прапорами йшло кілька ешелонів.
Сьогодні вже відомо, що під командуванням колишнього царського полковника Муравйова були не тільки п’яні матроси, а й кримінальні злочинці, яких нова петроградська влада випустила із тюрем. Разом із ними наступав на Україну і син Михайла Коцюбинського — Юрій.
Бій тривав кілька днів. У живих залишилося кілька десятків молодих людей, котрі змушені були відступити під натиском переважаючих сил противника. Більшовики нікого у полон не брали, поранених добивали, жорстоко знущаючись із них. А ще через кілька днів більшовики захопили Київ, обстрілюючи з гармат «матір міст руських». На три дні місто було віддано на поталу і грабіж окупантам. Ось так розплатилися українці за непослідовну політику тодішніх керівників Центральної Ради Михайла Грушевського та Володимира Винниченка, які не захотіли формувати свого війська і розпустили мільйонну армію, що її привів майбутній гетьман Павло Скоропадський. Власне, Крути стали предтечею жорстокої поразки національно-визвольних змагань 1917—1922 років. Крути — не тільки символ мужності, стійкості для всіх поколінь українців, а й урок для політиків. Лише спільними зусиллями, попри ідеологічні розбіжності, можна перемагати і на війні, і в економіці.