Якщо про якусь аксіому не нагадувати, вона здається неймовірною. Ось одна з таких аксіом: в Україні є не одна, а дві чудові літератури! Перша, власне, українська, а друга — кримськотатарська.
Вони приблизно ровесниці, хоча, можливо, друга навіть почувається трохи старшою. Але в наших хрестоматіях її ще нема, ми з нею лиш починаємо заново знайомитися. Протягом останнього року вона зробила досить успішний прорив до всеукраїнського читача. Минулого літа завдяки Миколі Мірошниченку та Юнусу Кандиму вийшла збірка «Окрушина сонця» — кримськотатарська поезія останніх восьми сторіч. А тепер ось Володимир Даниленко видав книгу перекладів кримськотатарської прози «Самотній пілігрим». Читання її дає подвійну насолоду: і від самої прози, і від несподіваного відкриття. Оця друга насолода, може, навіть сильніша — ніби ти раптом зустрів рідного брата, про якого довго нічого не знав, бо так склалася ваша сімейна історія.
Цікаво, що наші дві літератури — дививижно різні й дивовижно схожі. Схожі тим, що в них обох батьківщина здається втраченим раєм (і це почалося водночас: у нас — після зруйнування Січі, й у них — одразу після того, та й досі це триває, і в нас, і в них). А чим відмінні наші літератури — двома словами не скажеш, хоч і відчуваєш очевидну зачарованість. Є готова формула «Восток — дєло тонкоє!», але вона не годиться, бо сказана гостем, а ми тут — вдома. Це відчуття нами ще не освоєне, але звикнемо — видавці обіцяють, що на цьому знайомство не закінчиться.
У книзі, зокрема, твори Шаміля Алядіна, Рустема Муедина, Еміля Аміта, Таїра Халілова, Шевкета Рамазанова, Лейлі Алядінової. Але для спільної хрестоматії варто обрати Ервіна Умерова, його геніальне оповідання «Самотній» — про депортацію, побачену очима старого пса.
Книгу видано за сприяння ДАТ «Чорноморнафтогаз», блоку «Наша Україна» й Центру інформації та документації кримських татар. Спасибі — й нехай Аллах благословить добре почату справу.
