Того дня, 26 квітня 1986 року, командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони міста Прип’ять Микола Ващук чергував замість товариша — так заробляв собі вихідні, на початку травня мав одружитися. Йому випало потрапити в число перших пожежних, які прибули тієї ночі на гасіння палаючого реактора. Він встановив автодрабину між третім і четвертим енергоблоками. Його відділення проклало робочу рукавну лінію на покрівлю. Працюючи на значній висоті в умовах високого рівня радіації, температури й задимленості, особистим прикладом надихнув відділення на сміливі й самовіддані дії. Завдяки стійкості вогнеборців поширення полум’я у бік третього енергоблоку було зупинено. Одразу після цього пожежника госпіталізували. 14 травня він помер. За подвиг в ім’я життя, особисту мужність і самопожертву Миколі Ващуку присвоєно звання Героя України (посмертно).
Рятувальники щороку напередодні річниці Чорнобильської трагедії віддають шану загиблим ліквідаторам, відвідують музеї, що розповідають про них, покладають квіти до пам’ятників. У селі Велика Хайча Овруцького району, де народився Микола Ващук, побували начальник управління ДСНС України у Житомирській області Ігор Нікітчук та директор благодійного фонду «Пожежні Чорнобиля» Борис Чумак. Сестра ліквідатора Любов Василівна щороку гостинно зустрічає гостей.
А от у селі Демківці Любарського району, де минули дитинство і юність ще одного героя-чорнобильця Володимира Максимчука, вже не залишилося його близьких родичів. На 87-му році обірвалося життя матері цього пожежника Євгенії Іванівни. Тому рятувальники приїхали до могили жінки.
Володимир Максимчук став легендою для всіх чорнобильців. У 1986-му він керував оперативно-тактичним відділом пожежної охорони Радянського Союзу. В ніч з 22 на 23 травня організовував і сам брав безпосередню участь у гасінні надзвичайно складної пожежі у приміщеннях головних циркуляційних насосів четвертого енергоблоку. Ще одна катастрофа здавалася неминучою. Полковник Максимчук екстрено застосовує на місці аварії нову тактику — гасити пожежу невеликими групами по п’ять осіб, кожна з яких перебувала в небезпечній зоні не більше 10 хвилин, аби ніхто з них не отримав смертельної дози радіації. Завдяки цьому вдалося зберегти життя сотням бійців та офіцерів. У 2003 році Володимир Максимчук удостоєний звання Героя Росії (посмертно). У Любарському районі його іменем названа Гізівщинська школа, до якої він ходив із Демківців. Тут зусиллями рятувальників та педагогів створено музей — місце проведення «Уроків мужності».
Житомирська область.
