Як ми захищали наші суспільні доходи

Оприлюднення попередніх результатів зростання ВВП (валового внутрішнього продукту) за підсумками 2003-го (8,5 відсотка проти рівня 2002 року) спонукало Кабінет Міністрів переглянути своє ставлення до багатьох суспільних цінностей, передусім — до потенційних можливостей вітчизняної економіки. Про що, зокрема, свідчать кадрові зміни, які сталися на міністерському рівні в економічному блоці вищого органу виконавчої влади. То що, зрештою, сталося торік з нашими суспільними доходами? Про це розмова оглядача Сергія Влада з радником Нацбанку з питань макроекономіки Валерієм ЛИТВИЦЬКИМ.

— ВВП зріс на 1,5 відсотка більше за мої минулорічні лютневі прогнози і на 0,5 відсотка — за липневі. Прогноз Міністерства економіки та з питань євроінтеграції, закладений у держбюджет на 2003 рік, відхилився від фактичного результату в 2,1 разу. Розбіжності за фактом з осінніми прогнозами істотно менші, проте, самі розумієте, не менш дошкульні. Такі разючі розбіжності дають підстави для дуже важливого макроекономічного висновку, про який я вже не раз зазначав. А саме: одержане торік прискорення ВВП свідчить про те, що діловий цикл в Україні не закінчиться спадом чи стагнацією. Це вповні стосується також макроперспектив нинішнього року. Інакше кажучи, замість подвійного «дна спаду» ми матимемо діловий цикл принаймні з подвійним піком. Ви маєте рацію щодо ймовірного перевищення остаточного показника ВВП після уточнення місячної звітності, гадаю, можемо одержати 9,4 відсотка приросту ВВП. І це означатиме, що країна дещо випередить швидкість зростання ВВП, досягнуте поки що у найбільш удалому 2001 році, або як мінімум його повторить.

— Згоден. Але це ще один аргумент на користь збереження головної економічної цінності держави — темпів економічного зростання з одночасним поліпшенням його якості. Якщо мій прогноз щодо уточненого розміру ВВП справдиться, то за 2000—2004 роки матимемо 7,25 відсотка його середньорічного приросту. За таку динаміку варто поборотися, бо, за нашими підрахунками, вона дала б можливість 2009 року подвоїти ВВП рівня 1999-го, а у 2015-му —відновити рівень ВВП 1990 року. Адже ми — країна не бідна, просто десятиріччя економічного спаду не давало нам змоги самореалізуватися. Сьогодні сприятливі передумови для цього вже є. Подивіться, промисловість укотре вже продемострувала небияку потугу. Якщо вона додаватиме у середньорічному вимірі 10—12 відсотків, ВВП зразка 1994-го та промислове виробництво 1990-го ми відновимо вже через рік. Але треба визнати, що переможний минулий рік не став прикладом виправданого консерватизму, а, швидше за все, виявився дошкульним уроком. Якщо, звичайно, прогнози не занижували умисно, з наміром одержати додаткові доходи для вільного управління, яке дістало назву ручного. Може бути, бо Нацбанк про істотно занижені макропоказники ВВП та валютного курсу ставив до відома профільний комітет Верховної Ради ще у листопаді 2002 року.

— У поєднанні з труднощами переходу до єдиного казначейського рахунку отримання додаткових доходів виявилося чинником тиску на ціну кредитів на міжбанківському ринку. Фінансова система не впоралася на бажаному рівні із позаплановим притоком доходів, і залишки коштів уряду в Нацбанку на сьогодні у 2,5 разу перевищують відповідний показник 2002-го. А це, зрозуміло, створило інфляційний «навіс» на перший квартал поточного року.

— Приріст номінального ВВП за підсумками року (близько 17 відсотків) надійно перевищував зростання споживчих цін ( 8,2 відсотка) і оптових (11,1 відсотка) упродовж усіх дванадцяти місяців. Це дало можливість навіть за десятикратного зростання інфляції проти 2002 року досягти збільшення кінцевих суспільних доходів, тобто ВВП, на 8,5 відсотка, зокрема й реальної зарплати — на 16 відсотків. Якщо порівняти траєкторії руху ВВП та інфляції з 2000—2001 роками, то легко помітити їх схожість з 2001 роком. Але тоді позитивна динаміка скорочувалася (з 10,8 відсотка у серпні до 9,1 у грудні), а торік —зростала з липневим боковим трендом (з 7,7 у січні до 8,5 у грудні). Інакше кажучи, на відміну від 2001 року, ми заклали не гальмівну, а прискорювальну інерцію зростання, яка діятиме в першому кварталі року нинішнього.

— Внутрішній інвестиційний попит та експорт. Це відбивають і показники, зокрема — зростання на 32,5 відсотка інвестицій в основний капітал та на 23 відсотки — експорту товарів і послуг. Цікаво, що 2002 року маршовим двигуном, який вивів ВВП на високу орбіту зростання, був внутрішній споживчий попит —реальні доходи населення збільшилися тоді на 20, а експорт — лише на 10 відсотків. Я хочу підкреслити, що 2003 року місце споживчого попиту як авангардного чинника економічного зростання посів інвестиційний попит. І це зумовлено значним приростом доходів експортерів, переважно виробничим їх споживанням. Інвестиційна хвиля створює достатню базу для утримання здебільшого торішньої динаміки зростання і є базою для нового імпульсу нарощування споживчого попиту у середньостроковій перспективі. До того ж цей компонент сукупного внутрішнього попиту цього року посилиться після зниження податку на доходи громадян, підвищення заробітних плат і пенсій.

З боку пропозиції зростання ВВП торік зумовлювала передусім потужна, без перебільшення — бумова, динаміка промисловості, будівництва, транспорту і торгівлі. Це дало можливість не тільки компенсувати «недобір» ВВП в аграрному секторі, а й двократно перевищити прогнозний показник уряду, закладений у бюджет. За умов збереження середньорічного показника розвитку сільського господарства 2000—2002 років український ВВП може зрости за підсумками цього року на 9,5—10,5 відсотка.

— Це навіть скромно сказано. Але монетарна експансія не таїла в собі непередбачуваних ризиків. Вона цілком відповідала високодинамічному попиту на гроші громадян і підприємств реального сектору. Зростання ВВП перевищувало інфляцію, що свідчило про виправданість розширеної грошової пропозиції. Кредити зросли рекордно швидко — на 63,5 відсотка. Грошова маса, яка не збільшувалася у таких великих масштабах з 1995 року і була близькою до рівня 2000-го (46,5 відсотка проти 45), сприяла підтримці темпу монетизації (29,5 відсотка) і зменшенню швидкості грошового обігу (23,4 відсотка) на рівні попереднього року. Нацбанк підтримував економічне зростання обома руками: однією —збільшуючи грошову пропозицію, другою — оберігаючи її від інфляційної ерозії. Зважте лишень: за десятикратного зростання темпу росту споживчих цін процентна ставка комерційних банків не тільки не зросла, а й знизилася на 1,7 відсотка. Реалізовуючи свій обов’язок, «продавати гроші і утримувати їх від знецінення», у другій половині року Нацбанк посилив монетарний аскетизм і зміцнив зовнішню вартість грошей у розумних межах. Знаєте, від добра добра не шукають...

— Авжеж. Минулорічна грошова політика Нацбанку здебільшого може бути збережена і цього року. Це стосується відсоткової політики, орієнтованої на збереження облікової ставки на семивідсотковому рівні або її зниження на 1—2 відсотки, якщо вдасться вийти на ціновий тренд 4,5—5,5 відсотка, тобто нижче за прогнозний. Це стосується також зусиль щодо законодавчого захисту кредиторів з метою зниження тієї частини процентних ставок комерційних банків, яка є платою за ризики та неповернення кредитів. Усе вищезазначене — принципове. Власне, ми не маємо непринципових планів на середньострокову перспективу. Бо, про що ми не завели б розмову, про підтримку експорту чи інвестиційного імпорту, йтиметься про аспекти економічної безпеки держави і матеріальний добробут нації.