«Діти вулиці» потребують допомоги

Перебудовчі соціально-економічні, політичні процеси, що відбувалися в 90-х роках, призвели до зубожіння значної кількості сімей, поглиблення конфліктів між поколіннями, нівелювання життєвих принципів гуманізму, збільшення кількості сімей, які ведуть аморальний спосіб життя. Як результат — у нашій країні стало актуальним таке явище, як «діти вулиці».

Система роботи держави та місцевих органів виконавчої влади щодо запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності розпочалася з прийняттям у 1995 році Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Було створено систему органів виконавчої влади, які опікуються цими дітьми та їх захистом. За цей період відпрацьовано методики вилучення дітей з негативного середовища та надання їм первинної соціальної реабілітаційної допомоги, створено мережу спеціальних закладів.

Аналіз контингенту дітей, які отримували соціальний захист у притулках для неповнолітніх протягом першого півріччя 2003 року, свідчить про те, що більшість із них (56 відсотків) — з неблагополучних сімей, 49 відсотків — з неповних, 26 відсотків — діти-сироти та діти, які виховуються в інтернатних закладах. Кількість останніх зросла протягом року на 3 відсотки. Головні причини влаштування дітей до притулків: бродяжництво і бездоглядність — 50 відсотків, конфлікти в сім’ї — 13 відсотків, вилучення із сімей, де не виконуються батьківські обов’язки, — 20 відсотків. Решта — конфлікти з однолітками та вчителями. Серед вихованців притулків 9 відсотків дітей шкільного віку не навчалися взагалі, 7 відсотків не відвідували школу більше року. Більшість із них висловлює негативне ставлення до навчання. В ході рейду «Урок» у Закарпатській області було виявлено значну кількість дітей, які без поважних причин не відвідували школу. Бездоглядні діти активно мігрують з регіону в регіон. Найбільше таких дітей у Закарпатській області — 740 осіб.

Сьогодення породило ще один тип бездоглядних дітей: діти, чиї батьки виїхали на заробітки. У західних регіонах нашої держави це масове явище. Практично в усіх районах Закарпатської області є населені пункти, де більша частина населення подалася на заробітки. Діти полишені на старше покоління, яке через стан здоров’я, зайнятість у хатньому господарстві, на полі не в змозі приділяти належну увагу онукам. Унаслідок чого дітлахи недоглянуті, недолюблені, часто над ними навіть не встановлено опіку чи піклування. Втрачається зв’язок між дітьми та батьками, рідними людьми. Чи потрібні дітям оті батьківські заробітки, які спричинили відстороненість батьків і дітей? Це є серйозним сигналом для органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, з одного боку, щодо створення робочих місць, сприяння підприємництву, а з другого — встановлення над такими сім’ями і дітьми громадської опіки, щоб попередити негативний вплив та поповнення рядів бездоглядних.

Отже, асоціальній поведінці неповнолітніх сприяє втрата позитивного впливу родини, негаразди в навчальному закладі, зближення з деморалізованою групою однолітків або дорослих. Упродовж року підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, служби у справах неповнолітніх виявили 13,2 тис. неблагополучних сімей та 6,5 тис. батьків, які негативно впливають на виховання дітей або вчиняють насильство над ними. 2,8 тис. осіб офіційно попереджено та підготовлено 2,4 тис. клопотань про позбавлення батьківських прав. Всього впродовж останніх років щороку більше 6 тис. дітей вилучаються з таких сімей.

Непоодинокі випадки жорстокого ставлення до дітей з боку батьків, осіб, які їх замінюють. За даними Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи, близько 90% дітей віком від 15 років повідомили про те, що були свідками сварок, пияцтва батьків, 30% — про елементи фізичного насильства з боку батьків чи інших дорослих осіб, 7% зазнали сексуальних домагань та принижень.

Держкомсім’ямолоддю розроблена й реалізується програма соціального супроводу неблагополучних сімей, яка передбачає комплексні заходи, спрямовані на раннє виявлення таких сімей, їх реабілітацію, збереження родинних стосунків, захист і реалізацію права дитини проживати в родинному оточенні. Проте робота з підтримки сім’ї, підвищення її виховного потенціалу, відповідальності за забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини потребує скоординованих цілеспрямованих дій як на центральному, регіональному рівні, так і на рівні міської, сільської громади.

Держкомсім’ямолоддю спільно з Міністерством освіти і науки, Міністерством внутрішніх справ розроблено проект розгляду звернень і повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми, а також міжвідомчу інструкцію щодо здійснення заходів з попередження насилля в сім’ї. На законодавчому рівні необхідно внести зміни і доповнення до Сімейного, Адміністративного та Кримінального кодексів, які б, з одного боку, стимулювали відповідальне батьківство, а з другого — вживали більш дієві заходи до тих батьків, які не виконують своїх батьківських обов’язків, жорстоко поводяться з дітьми, втягують їх до протиправної злочинної діяльності, експлуатують та використовують працю дітей з метою наживи.

Соціально-економічні проблеми та безвідповідальне батьківство породили ганебне явище сьогодення: соціальне сирітство. Армія дітей-сиріт нараховує вже більше ста тисяч осіб, 4/5 з них при живих батьках. На жаль, як і раніше, основною формою влаштування цих дітей є інтернатний заклад. Повільно впроваджуються сімейні форми виховання й утримання дітей-сиріт.

Неприпустимими є факти, виявлені службами у справах неповнолітніх, про порушення і втрату житлових та майнових прав неповнолітніх, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу.

Статистика свідчить, що кількість дітей шкільного віку, які не навчаються, зростає. Надто актуальною проблемою є залучення дітей кризових категорій до участі в роботі клубів, спортивних секцій, позашкільних закладів, закладів за місцем проживання. Відповідно до статистики їх кількість стабілізувалася, проте комерціалізація цих закладів зачинила двері перед дітьми з багатодітних, малозабезпечених, неблагополучних сімей. Думаю, доцільно було б місцевим органам виконавчої влади встановити квоти для занять у гуртках таких дітей.

Кризовою є ситуація з дитячою наркоманією та токсикоманією. Статистика свідчить про те, що з року в рік збільшується кількість дітей, які вживають наркотичні та токсичні речовини. За даними досліджень, кожна п’ята дитина шкільного віку хоч один раз куштувала наркотики. Потребує негайного вирішення питання відкриття центрів медико-соціальної допомоги таким дітям. Задля надання вчасної допомоги, вилучення дітей із негативного середовища створено мережу закладів соціально-психологічної допомоги неповнолітнім. У країні діє 94 притулки для неповнолітніх, більшає центрів соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх. Нині центрів налічується вже 18. Особливе занепокоєння викликають діти, які довготривалий час бродяжили, мігрували. Так, протягом 2002-2003 років 5,8 тис. дітей були поміщені в притулки інших регіонів.

Як показує практика, органам виконавчої влади відома ситуація щодо більшості дітей і сімей груп ризику. Проте формалізм, зволікання з прийняттям ефективних рішень відносно дитини призводить до поглиблення кризи, до деградації дітей, втягування їх у бродяжництво, у злочинний світ.

Не зовсім привабливою є картина з фінансуванням програм і заходів соціального захисту неповнолітніх. Обмаль коштів чи їх повна відсутність у місцевих бюджетах на цей напрям роботи не дає змоги виконувати заплановане, запроваджувати профілактичні заходи, попереджувати негативні прояви в дитячому середовищі.

Хвилює також і кадрова проблема, а саме: укомплектування кадрами служб у справах неповнолітніх, аналогічних підрозділів кримінальної міліції, центрів соціальних служб для молоді, що нині становить лише трохи більше половини від необхідного, а також якісний підбір кадрів. Це питання не нове. Неодноразово вже зверталась увага керівників облдержадміністрацій на виконання вимог Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» в частині приведення у відповідність до встановлених норм чисельності працівників служб у справах неповнолітніх. Певні зрушення в цьому питанні є. Однак вони ще недостатні.