Сила влади і закону

За півтора року роботи в парламенті я став автором і співавтором 24 законопроектів. Деякі з них уже прийнято і вони діють, інші перебувають на розгляді у комітетах.

Під час передвиборних зустрічей мені часто доводилося спостерігати ситуації, коли чинні закони не діяли. Починаєш шукати причини, і бачиш безліч розбіжностей. Закони не узгоджені один з одним, і норма, закладена в них парламентаріями, виявляється нездійсненною.

На моє переконання, законодавство України треба так удосконалити, щоб, по-перше, не було суперечностей між законами, і по-друге, щоб вони стали зрозумілі.

Яка ціна однієї поправки? Часом дуже висока. Наведу один приклад. У 1995 році було прийнято поправку до закону «Про єдиний реєстр фізичних осіб — платників податків». Ішлося про те, щоб узяти до уваги побажання віруючих людей і дати їм можливість змінити ідентифікаційний номер, якщо в ньому є три шістки. Або взагалі не привласнювати такий номер громадянам, які через релігійні переконання не хочуть його мати.

Такий порядок був у країні до створення комп’ютерної системи, єдиної бази даних про всіх платників податків. Як тільки в 2002 році створення цієї системи було завершено, з’явилося багато релігійно налаштованих людей. Вони виступали проти присвоєння їм ідентифікаційного номера, а податки прагнули платити «вручну». Тож ви розумієте, за цим ховаються мільярди гривень, яких нам не вистачає в бюджеті. Хіба це нормально? Переконаний — ні. Тому я вніс пропозицію про скасування поправки 1995 року.

Із податкової адміністрації одразу питання: а ви не знімете свої пропозиції? Адже дуже багатьом скасування цієї поправки завдасть прикрощів, а дехто зазнає матеріальних збитків. То що людям, які ходять до церкви, доведеться перестати відвідувати храми, щоб платити податки? На жаль, у поправки, внесеної мною, дуже багато супротивників.

Так, Верховна Рада має працювати над новими законами. Але головне завдання — навести лад, особливо в економіці. У безпомилковості цього висновку я щоразу переконуюся під час зустрічей з виборцями в окрузі.

Якось у Дружківці до мене приходить пенсіонер і скаржиться: учора знову вилаяли в автобусі — водій не захотів везти безплатно. Перше моє бажання було покарати водія. Погортав Адміністративний кодекс. Які саме санкції у такому разі передбачено? З’ясовується, жодних. Виходить, потрібно прописати ці санкції. Тим часом прийшов інший пенсіонер, з таким само питанням. Але йому водій «маршрутки» пояснив, що уклав договір з міськрадою, у якому зобов’язався брати по чотири пільговики в салон. А міськрада, зі свого боку, обіцяла компенсувати витрати.

Тоді викликаю начальника міськфінуправління і цікавлюся:

— Скільки коштів закладено в бюджеті нинішнього року на компенсацію перевезення пільгових категорій населення?

— Цифра є, затверджена на сесії, — відповідає він.

— А скільки ви сплатили?

— Поки що ніскільки. Грошей нема, — розводить руками начальник фінуправління.

То в чім причина? Ми намагаємося оштрафувати на кілька неоподатковуваних мінімумів водія, що відмовляє в перевезенні, а чого його штрафувати? Карати треба міську раду, міського голову, який просто нехтує закон.

Можна, звісно, зібрати нараду і примусити міських голів, голів райадміністрацій компенсувати перевізникам збитки. Сьогодні вони заплатять за перевезення на шкоду чомусь іншому, а завтра і зовсім перестануть платити. Але є шлях, яким ідуть усі держави. Кожен виконавець, кожен чиновник повинен розуміти, що він за щось відповідає. Як це зробити? Тільки ухваленням закону. Тобто до чинного Адміністративного кодексу внести ще одну зміну: відповідальність за невиконання. І тоді все піде автоматично. Той самий начальник міськфінвідділу прийде до голови і скаже, мовляв, ми не платимо, мені нічого, а на вас стаття є, можуть покарати. Заплатять одному, другому, третьому. Життя почне налагоджуватися.

Про програму придбання дорогих ліків знає багато хто. Програма є, є і бюджетне фінансування, а скільки людей скористалися цією можливістю? Одиниці. Я прагну довести, що такі програми мають доходити до областей, міст, навіть до сільрад. І там повинні знати, що є можливість одержати ліки безплатно! А не йти до якогось багатія просити грошей. Це не годиться. Навіщо просити, якщо в нас є бюджет, котрий виконується? Виконується, між іншим, уперше за всю історію. Коли це ми говорили про 60-мільярдну дохідну частину? Але тепер треба міркувати, куди витрачати кошти? Адже в нас дуже багато важливих і потрібних справ. Наприклад, вода для Донбасу: деякі міста і райони просто задихаються без неї влітку. І щороку рішення проблеми відкладають — немає грошей. А тепер от з’явилися. І нам треба вчитися жити в умовах стабільного виконання дохідної частини державного бюджету.

Кожна поїздка до округу приносить нові ідеї. Звісно, не всі пропозиції йдуть у закони: одні — в депутатські запити, другі — вирішують на місці.

На жаль, деякі мої колеги по парламенту працюють за інерцією. Як починали 12 років тому законопроекти писати, так і продовжують. Озирніться, чоловіки, подивіться, що ви прийняли і як це співвідноситься з життям. Поговоріть з людьми, вони вам скажуть: ось тут і тут не так. Наприклад, ветерани округу внесли чимало пропозицій до нового проекту закону «Про статус ветеранів Великої Вітчизняної війни» і поправок до чинного. Я за те, щоб наші виборці своєю активністю допомагали наводити лад і в законах, і в державі в цілому.

У нашій фракції «Регіони України» достатньо досвідчених господарників. Тому законопроекти, що мають економічне підґрунтя, розглядаються з точки зору їхнього практичного застосування. Можливо, ця робота здасться приземленою і прагматичною, але я переконаний, що саме такий підхід найефективніший. Усі закони ми розглядаємо з однієї точки зору: кому це вигідно? І якщо від такого закону буде користь регіонам і Україні — питань немає. Та якщо є сумніви, потрібно радитися. Робота саме над такими питаннями приносить мені моральне задоволення.