Президентський указ про 350-річчя Переяславської ради суспільство сприйняло неоднозначно. Втім, якщо без зайвих емоцій, згаданий указ зробив добре діло. Бо він, цей указ, активізував і згуртував громадськість у діалозі. 
Процес ще триває, та вже можна підбити деякі підсумки. Перший з них, по суті, висловлено: ця річниця була варта президентського указу, бо є речі, про які нація мусить собі нагадувати. Ми про це писали (див. «ГУ» від 10 січня ц. р.), а повторюємо — бо дехто й досі бачить у цьому єресь. Ось наш читач з Дніпропетровська п. Виговський у листі в’їдливо питає: «Ну, какую еще гадость вы придумаете о русских?».
Бійтесь Бога, пане Виговський! Шануючи вас (і не лише за гетьманське прізвище), спитаємо: де ви бачите «гадость» у тім, що вчені, наші й російські, розділяють Переяслав як факт і пізніші спекуляції навколо цього факту? А спекуляції були. Адже оригіналів переяславських статей не знайдено, є лиш московські «копії». Що це значить? А це значить, що в Переяславі 1654 року сталось щось таке, що Україна і Росія вважали важливим — настільки, що комусь дуже знадобилося оригінали сховати, а копіями користуватися як чимось священним в очах народів. Іншими словами, можливо, Переяславська угода справді була хороша — така хороша, що нею поспішили скористатися нехороші люди. І не тільки «русские». Частина української шляхти (Виговський до тої частини не належав) після Переяслава поспішила отримати вигоди від нових московських хазяїв — либонь, за принципом «до Бога високо, до царя далеко, а наші маєтки осьдечки!» Прикметно, що частина нашої нинішньої шляхти («еліти») робить те саме.
Це, звісно, «гадость» — але завдяки їй можемо поглянути на себе самокритично, що завжди корисно. Коли писалися ці рядки, надійшов лист з Тернополя, від ветерана визвольної боротьби Ігоря Олещука. Пан Олещук вважає Переяславський ювілей «колоніальним». Але ж колонізація була потім, а до того не Москва нас, а таки ми її силою тягнули в союз! Історик В. Сергійчук наводить цікаві листи Хмельницького до царя: якщо не ввійдеш у спілку з нами, напущу на тебе татар, розорю тебе, і навіть у Москві ти од мене не сховаєшся!
Це можна прочитати в новій книжці Сергійчука «Переяславська рада — трагедія України і програш Європи». Європа справді прогавила Переяслав, й не востаннє: є у Сергійчука інша солідна книжка, вона вийшла ще торік, там зібрано документи європейської дипломатії, що стосуються УНР. Так от, ті дипломати знову не зрозуміли, що сталось. Та книжка зветься «Неусвідомлення України».
Неусвідомлення — хороший термін. Бог з нею, з Європою, нам би самим себе усвідомити! Переяслав — тема, яка допомагає це зробити, якщо братися до діла без мітингового ентузіазму. Ось лист з Москви, з прес-служби Об’єднання українців Росії. Цитата: «Українські організації Росії отримали запрошення 15 січня взяти участь у «круглому столі» «Переяславська рада: історія і сучасність», організатор — громадська організація «Всеслов’янський собор». Очікували виваженого обміну думками, адже серед учасників «круглого столу» — науковці, громадські діячі. На жаль, довелося вислухати замшілі тези про те, що «ніякого українського народу і української мови не існує, а є єдиний російський народ, що створення незалежної України було історичною помилкою, яка згодом буде виправлена». Деякі промовці заявляли, що «Українська держава підтримує чеченських терористів, а Крим треба негайно перевести під спільний протекторат слов’янських країн СНД».
Заступник голови Об’єднання українців Росії Юрій Кононенко у своєму виступі зазначив, що українські громадські організації Росії категорично відмежовуються від таких заяв та виступають за рівноправне співробітництво Росії та України.
...На цій оптимістичній ноті й завершимо наш огляд.