Рік 2003-й справді був Роком Росії в Україні — так само, як і 2002-й, 2001-й, 2000-й...

Завершується Рік Росії в Україні. Які проблеми вдалося розв’язати, які питання залишилися відкритими, які нові гарячі теми виникли протягом останніх 12 місяців? Ось що думають з цього приводу політологи.

Анатолій ГРИЦЕНКО, президент Центру Разумкова:

— Рік 2003-й справді був Роком Росії в Україні — так само, як і 2002-й, 2001-й, 2000-й, хоч їх такими не проголошували. В цей період керівництво держави сумнівними діями обмежило свої можливості ефективно відстоювати інтереси України на міжнародній арені і продуктивно спілкуватися з лідерами впливових західних держав. У дуже складних для нашого Президента умовах Росія надала йому політичну підтримку, і тепер за цю підтримку треба віддячувати. Доводиться нерідко поступатися навіть інтересами країни.

За даними уряду, торік на 30 відсотків збільшилися обсяги товарообороту між Україною і Росією. Це справді значимий здобуток. Однак він є відображенням не так діяльності політиків (вони і цього року створювали штучні бар’єри в торгівлі), як зацікавленості бізнесових кіл обох країн у розвитку справді взаємовигідних економічних відносин. Домовленості у ключових сферах співробітництва з РФ були в 2003 році, по суті, грою в одні ворота. Згадаємо проекти створення Єдиного економічного простору, газотранспортного консорціуму, реверсного використання нафтопроводу, в яких надто зацікавлена Росія і в яких Україні буде дуже важко відстояти власні інтереси.

У 2003 році російський капітал зміцнив позиції в Україні, зокрема, у сфері переробки нафти, телекомунікацій, кольорової металургії, електроенергетики, харчової промисловості. Проникнення українського капіталу в Росію було обмеженим.

Значної шкоди двостороннім відносинам завдав ініційований російською стороною конфлікт довкола острова Тузла. Майже половина громадян України (46 відсотків) під час опитування засвідчили обурення діями росіян і вважають їх незаконними. Після цього інциденту ставлення до Росії погіршилося у кожного четвертого українця (26 відсотків).

Загалом, за даними опитувань Центру Разумкова, більшість населення, 52 відсотки, вважає україно-російські відносини нестабільними, ще 8 — поганими. Вважають їх добрими лише 30 відсотків опитаних (10 — не можуть охарактеризувати стан двосторонньої взаємодії). Якісних змін у природі україно-російських взаємин не відбулося. Тривав уже традиційний політико-економічний бартер у виконанні двох президентів і їх оточення. Механізми прийняття рішень стали ще менш прозорими. За спортивною термінологією, Україна виступила, швидше, в ролі спаринг-партнера і закінчила змагання з негативним політичним сальдо.

Якщо оцінювати формальні параметри — інтенсивність двосторонніх контактів, кількість спільних заходів і двосторонніх угод (майже 40), то рік минулий відрізнявся від попередніх. Однак навіть на тлі активної інформаційної кампанії Рік Росії в Україні не став подією для широкої громадськості, а третина українців (33 відсотки) про цю акцію взагалі не чули. Рік Росії в Україні не став, і за нинішніх умов не міг стати, роком прориву, розв’язання найнагальніших проблем україно-російських відносин. Найімовірніше, він став роком нових викликів, відповіді на які треба шукати разом — і українцям, і росіянам.

— Протягом року, що минув, спостерігалося значне зростання прагматичності в економічних відносинах між Україною та Росією. Це відчувалося і з боку Росії, під впливом якої виникла ініціатива формування Єдиного економічного простору, і з боку України, яка пішла на підписання рамкових угод. І цим фактично виявила свою готовність до налагодження прагматичних відносин в економічній та політичній сферах на пострадянському просторі. Однозначно оцінювати результати досягнутої угоди поки що важко, тому що ця угода є рамковою. Проте однозначно позитивним є те, що її укладання дає змогу перевести в режим цивілізованих, набудованих згідно з нормами міжнародного права, тісних економічних відносин.

З другого боку, не можна сказати, що потенціал Року Росії в Україні, як і попереднього року України в Росії, використано достатньо повно. Між нашими країнами залишаються серйозні проблеми. Зокрема, це стосується перспектив формування зони вільної торгівлі, виходу наших товарів на російський ринок. Серед проблем, не пов’язаних з економічною темою, — ситуація навколо коси Тузла. Я вважаю, що це — стратегічна помилка російського уряду, бо це загальмувало поступ України в реалізації угоди ЄЕП.

— Рік Росії в Україні призвів до більш тісної співпраці між владою двох держав. У решті аспектів результати суперечливіші. Якщо вести мову про бізнес, то, найімовірніше, тривало одностороннє нарощування російської присутності в українській економіці. Участь у приватизації, не завжди відкритій, не завжди в режимі вільної конкуренції. Тобто в режимі, коли є порозуміння на рівні урядів і потім вирішуються майнові, інвестиційні та інші питання.

Це був рік з деякими інцидентами. Передусім — це Тузла, блокування Росією спільного, вже трохи застарілого проекту Ан-70, не зовсім зрозуміла ситуація з консорціумом і реверсом нафтогону. І врешті — проблема розмежування акваторії Азовського моря і Керченської протоки.

Загалом складається враження, що Росія досить чітко визначилася, що їй потрібно у відносинах з Україною. Тоді як у Києві такого розуміння, зокрема бачення перспективи, на сьогодні немає. Є чимало можливостей для розвитку співпраці. Але, на жаль, результати тут досить суперечливі.

Те, що справді потрібно Україні у відносинах з Росією — це домогтися справжнього партнерства, паритетності. І, крім того, більшої прозорості, більшої цивілізованості у відносинах. Всього цього Рік Росії не приніс. Цілком очевидно, що майже весь перелік проблем у двосторонніх відносинах залишається, і його треба вирішувати на якісно іншій основі. Проблема захисту національних інтересів України у відносинах з Росією, швидше, загострилася.

— Заходи, проведені в рамках Року Росії в Україні, показали, що інтерес до російських співвітчизників на нашій історичній Батьківщині поглиблюється і робота уряду РФ набуває дедалі системнішого характеру. А це стає чинником, що впливає на толерантність України стосовно своїх росіян.

— Завдяки Року Росії в Україні стали тісними контакти фахівців, що переймаються проблемами викладання російської мови. Русисти одержали більше можливостей вивчати досвід одне одного, ділитися своїми професійними досягненнями.

— Рік Росії в Україні, а також попередній Рік України в Росії задали правильний формат гуманітарного співробітництва двох країн і народів, але не наповнили його необхідним змістом. З одного боку, минулі акції і заходи породили надію на можливість тіснішого й ефективнішого двостороннього співробітництва Росії та України, але, з другого боку, було і чимало розчарувань (найбільше — конфлікт навколо Тузли). Було б цілком логічно 2004 рік проголосити роком пошуку компромісів, оптимальної форми співіснування і загального цивілізаційного «знаменника». Він міг би пройти, скажімо, під таким девізом: «Україна — Росія: осмислене партнерство».