Створена за участю ДКБ «Південне» та «Південмашу», що у Дніпропетровську, російсько-українська компанія «Міжнародні космічні послуги» разом з відомою американською «Сі Лонч» приступає нині до реалізації безпрецедентної програми використання навколоземного космічного простору. Вона дістала назву «Наземний старт».
Американці пропонували назвати програму інакше — «Старт у пустелі». До того ж не шукати натяку на казахські степи, хоча космодром Байконур стане головним полігоном реалізації нового проекту. Бо всю нашу планету можна вважати пустелею. А, мовляв, невпізнанно її змінить на суперцивілізовану — задум, напрацьований компанією «Міжнародні космічні послуги».
Коли у квітні 1985 року з космодрому Байконур уперше стартував створений у ДКБ «Південне» і цехах Південного машзаводу ракетоносій «Зеніт», навряд чи хтось тоді думав, що це унікальна машина наступного, ХХІ століття. Так тепер і є. А якщо хочете знати усю правду, то вона така: ракетно-пусковий комплекс «Зеніт», облаштований свого часу на Байконурі, призначався для швидкого відновлення винятково військових радянських супутників. Звідси вимога високого рівня боєготовності, надійності і простоти в експлуатації. Як розповідають тепер генеральний конструктор ДКБ транспортного машинобудування Геннадій Бірюков і генеральний конструктор ДКБ «Південне» Станіслав Конюхов, комплекс «Зеніт» уперше у світовій практиці розробляли як повністю автоматизований, здатний автономно, без присутності і участі обслуговуючого персоналу здійснювати передстартову підготовку, а потім і сам старт. Щось подібне досі нікому і не вдалося створити.
А ось ці рішення і дали можливість згодом пристосувати «Зеніт» до безпрецедентних пусків з плавучої баржі у відкритому океані за відомим проектом «Морський старт». Який сьогодні не має аналогів і справді став найпомітнішим космічним проектом на межі двох тисячоліть. І це заслуга передусім ракетоносія «Зеніт». Машини, яка, продовжив президент компанії «Сі Лонч» Джеймс Мейзер, уже однозначно підтвердила: у своєму класі рівних їй сьогодні немає.
З другого боку, така престижна співпраця в рамках компанії «Сі Лонч» допомогла, уточнив Станіслав Конюхов, істотно удосконалити наш «Зеніт». Нинішній зовсім не той, що був ще десять років тому. Досить сказати одне: теперішній такий «бідовий», що для наведення на задані параметри орбіти йому не обов’язково потрібні наземні орієнтири. Інша річ, що залишатися і далі лише в «тісних» рамках «Морського старту» для нього вже замало. Та й несправедливо. Тим паче, що на Байконурі залишився без діла винятковий наземний комплекс, з якого «Зеніт» здійснив колись 35 своїх перших блискучих пусків.
Розповідає президент російсько-української компанії «Міжнародні космічні послуги» Ігор Алєксєєв:
— Разом з російським Центром експлуатації об’єктів наземної космічної інфраструктури нашу компанію засновано КБ «Південне» та ВО «Південмаш» саме з метою використання космодрому Байконур. Бо ми розуміли, що попит на надійні пуски космічних апаратів буде. Але тільки тепер, коли до нас приєдналася американська компанія «Сі Лонч» і приєднується російська «Енергія» та з’являється можливість знову «вдома» використовувати новітні модифікації ракети «Зеніт», ми нарешті опинилися за крок від реалізації багатообіцяючої програми «Наземний старт». Програми, котра неймовірно важлива і для російської, і для української «прикладної» ракетно-космічної промисловості. Адже протягом багатьох наступних років вона дасть нам можливість не тупцювати на місці, а самим рухатися вперед. А ще це перша програма нинішнього століття, в якій ми й фінансово не залежатимемо від американських партнерів, бо знайшли винятково російських інвесторів. Одначе пошук замовників на пуски здійснюватиме компанія «Сі Лонч» — найавторитетніша сьогодні на ринку космічних послуг, довір’я до якої, як ми сподіваємося, переросте і в довір’я до «Наземного старту».
— І це не просто повернення «Зеніту» на знайомий космодром, — сказав генеральний конструктор ДКБ «Південне» Станіслав Конюхов. — Це справді повернення істотно прогресивнішого «Зеніту», який спроможний тепер виносити на геоперехідні навколоземні орбіти апарати найрізноманітнішого призначення вагою і півтори—дві чи три—чотири тонни і навіть 14 тонн — залежно від потреби. Також можливе виведення апаратів і групами, що не менш актуально для сучасного використання навколоземного простору.
Технічну готовність байконурівського наземного обладнання перебирають на себе «Міжнародні космічні послуги». А от технічна гарантія апаратів, котрі запускатимуть, залишається за компанією «Боїнг». Та річ у тому, що за сучасних інженерно-конструкторських можливостей можна створювати нині супутники значно менших, ніж досі, розмірів. Котрі, одначе, виконуватимуть функції, які ще недавно виконували багатотонні апарати. І тепер зростає кількість країн, котрі бажають запускати власні, менш дорогі, «середні» та «малі» апарати, від яких очікується дуже велика віддача.
— Великогабаритні апарати вельми дорогі у виготовленні та пусках, їх і страхові компанії побоюються страхувати, — сказав Джеймс Мейзер. — Зате на пуски малих та середніх уже виникає черга. Як тільки проект «Наземний старт» почнуть втілювати, ми будемо готові запропонувати не менш як 4—6 претендентів вже першого року. А коли ці пуски буде благополучно здійснено і всі переконаються, що наші послуги надійні, можна не сумніватися — «Наземний старт» матиме велике майбутнє. І ми за старти братимемо менше, але зароблятимемо більше...
Як бачимо, президент американської компанії передусім сповідує принципи економічної доцільності. Але це не завадило насамкінець і йому висловитися в дусі романтичного оптимізму. «Багато теперішніх мрій, якими живуть люди на планеті, стануть реальністю, — сказав Джеймс Мейзер, — якщо дві програми, «Морський» та «Наземний старт», у зв’язці між собою забезпечать небачені ще і нечувані можливості для міжнародного економічного і технологічного співробітництва». І це не пишномовність заокеанського партнера. Як слідом уточнили його українські та російські колеги, теперішнім варіантам «Зеніту» будуть доступні і сонячно-синхронні орбіти, і вантажні «перевезення» на навколоземні космічні станції. Не кажучи вже про «низькі» орбіти, на які потрібно буде виносити значні великовагові об’єкти. Отож фактично виходить, що нашому «Зеніту» чи не першому в світі випав шанс незабаром регулярно, ледве не за графіками, наче «маршрутними» рейсами, вирушати в космос на благо усіх землян.
Москва—Дніпропетровськ.
