Повний завал

Вибійника Олександра Фролова разом із трьома товаришами підняли на-гора через добу після вимушеного перебування під землею. Гірники шахти «Торецька» державного підприємства «Дзержинськвугілля», які опинилися під завалом наприкінці жовтня минулого року, кажуть, що не звертали увагу на час і намагалися економити світло. «Ми чули, що стався обвал, але те, що ходу назад немає, виявили, лише коли закінчилася зміна і треба було підніматися на-гора. Не панікували, знали, що не кинуть. Чули далеко якийсь шурхіт, отже, боятися не було чого», — пригадує Олександр. Час від часу бранці підземелля давали про себе знати, стукаючи відбійним молотком. І щоб не занепасти духом, розповідали один одному анекдоти...

2003 рік виявився для вугільної галузі менш «травматичним», ніж попередній: за дев’ять місяців у галузі сталося 134 нещасних випадки зі смертельними наслідками. Це на 48 менше, аніж за такий само період 2002 року. Загальний виробничий травматизм становить 7913 випадків — на 1284 менше, аніж попереднього року.

Отже, коефіцієнт частоти смертельного травматизму на мільйон тонн видобутого вугілля становить 2,3 випадку (торік цей показник був 3,1). Попри статистику професія шахтаря залишається однією із найнебезпечніших у країні. Якщо проаналізувати цифри, виходить, що із кожних двох тисяч гірників протягом року один гине, а понад п’ятдесят отримують травми на виробництві. І це реальність.

2003 року в галузі обійшлося без великих аварій із десятками жертв. Проте внаслідок семи аварій із груповими нещасними випадками загинуло 15 осіб. Причому якщо колись найбільшу кількість жертв спричиняли раптові вибухи метану, то минулого року на перше місце виходять обвалення покрівлі. А перелік нещасних випадків, який оприлюднено в Донецьку на одному з останніх засідань із питань техніки безпеки у вугільній промиcловості, нагадує зведення із гарячих точок.

— Чимало керівників змирилося із нічим не виправданими втратами людей у мирний час, — заявив начальник департаменту із надзвичайних ситуацій і охорони праці Мінпаливенерго України Ігор Ященко. — Хочу нагадати, що вони як посадові особи несуть особисту відповідальність за це перед законом, колективом і власною совістю.

За словами начальника департаменту, основними причинами травматизму на підприємствах вугільної галузі залишаються низький рівень кваліфікації і виробничої дисципліни робітників, відсутність належного контролю з боку інженерно-технічних працівників, некваліфіковані дії під час ліквідації аварії. Тобто те, що називається людським чинником. Дається взнаки неукомплектованість шахт фахівцями. Так, про безробіття в галузі не йдеться: вакансій під землею на більшості вугільних підприємств цілком достатньо. Ось тільки не поспішають звільнені гірники влаштовуватися на іншу шахту. І не останню роль у цьому грає безпека, точніше небезпека, праці.

Нестача фінансових ресурсів — на другому місці: шахтарі відчувають брак кріпильних матеріалів, засобів попередження викидів вугілля і газу, скаржаться на незадовільний стан гірничих виробок, невчасний і неякісний їх ремонт, порушення в експлуатації електромеханічного обладнання тощо.

У 2003 році на реалізацію програми «Охорона праці й підвищення техніки безпеки на вуглевидобувних підприємствах» передбачено виділити із бюджету 80 мільйонів гривень. За три квартали шахти вже отримали 52,5 мільйона гривень. Однак, за словами І. Ященка, аналіз звітів про використання бюджетних коштів виявив випадки нецільового й неефективного їх витрачання.

Заради справедливості варто відзначити, що завдяки бюджетним коштам проблему зі світильниками і саморятівниками для шахтарів практично вирішено. Водночас відчувається нестача світильників, суміщених із метансигналізаторами. Але найбільшу стурбованість фахівців із безпеки праці викликає оснащеність вогнегасниками і пожежними рукавами: їх дефіцит у «Макіїввугіллі», «Селидіввугіллі», «Добропіллявугіллі», «Орджонікідзевугіллі», «Торезантрациті» та деяких інших об’єднаннях обчислюється три- і навіть чотиризначними цифрами.

«Міністерство палива та енергетики попереджає: робота на шахті загрожує вашому здоров’ю». Написів на кшталт цього ви не побачите дорогою до кліті, але статистика свідчить: щороку хворих гірників стає дедалі більше. Якщо в 2000 році було виявлено 1051 випадок професійних захворювань, у 2001-му — 1612, то в 2002-му — вже 3361! А лише за дев’ять місяців 2003 року список поповнився ще 2182 прізвищами. 21 шахтар помер просто на робочому місці внаслідок гострої серцевої недостатності. Це тихі жертви, їм не влаштовують гучного похорону і не створюють державні комісії, як це буває під час великих аварій. Однак той факт, що кількість таких випадків зростає, наводить на сумні висновки: із здоров’ям підземників сьогодні аж ніяк не все гаразд.

Серед професійних хвороб гірників на першому місці стоять захворювання так званої пилової етіології —силікози, антракози тощо. В середньому із кожної тисячі підземних працівників п’ятеро мають такий діагноз. На деяких підприємствах цей показник перевищує середньогалузевий: наприклад, на шахтах державної компанії «Укрвуглереструктуризація» —аж у 12 разів.

Прогнози захворюваності на найближчий час, на жаль, невтішні — враховуючи, що одного гірника забезпечують у середньому 2—3 фільтрами для респіраторів на місяць і на багатьох вугільних підприємствах немає пилоподавлення і змочування пилу. Гірники, яким випадало ознайомитися із досвідом колег за кордоном, кажуть, що в західних країнах боротьба із вугільним пилом коштує недешево, але це економічно вигідніше, ніж витрачати гроші на відшкодовування робітникам утраченого здоров’я. У нашій країні, як бачимо, людське життя важить набагато менше. Із 102 тисяч штук респіраторів, які планувалося придбати, підприємства галузі закупили лише половину.

Підрахунки свідчать, що економія на людях —омана. За 2002 рік у галузі було вперше виявлено 3627 «професійних хворих», у 2275 із них захворювання пилової етіології. Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві виплатив силікозникам одноразову допомогу, загальна сума якої становить 45,5 мільйона гривень. Плюс щомісячні пенсії з інвалідності. Ці суми набагато більші, аніж гроші, яких не вистачає, щоб забезпечити всіх без винятку шахтарів засобами індивідуального захисту органів дихання.

Інший приклад уявної економії: загальна шкода через пожежу, що сталася в травні 2003 року на шахті 1/3 «Новогродівська» державного підприємства «Селидіввугілля», становила 148 тисяч гривень. А одна автоматична установка для гасіння пожежі коштує майже сім тисяч гривень. Саме на таке обладнання, вважають фахівці, потрібно насамперед витрачати бюджетні гроші.

Той факт, що протягом 15 місяців у галузі не сталося жодної великої аварії, в Держнаглядохоронпраці розцінюють як результат запровадження нової системи охорони праці. Але перевірка в державному підприємстві «Селидіввугілля» — саме тут, на шахті «Україна» в липні 2002 року пожежа забрала життя 35 осіб — принесла невтішні висновки. «На жаль, керівники ДП «Селидіввугілля» не зробили належних висновків із аварії, яка сталася, і продовжують спокійно спостерігати за порушеннями правил безпеки, що може спричинити нове лихо», — так прокоментував ситуацію заступник начальника управління із надзвичайних ситуацій та охороні праці у вугільній промисловості Мінпаливенерго К. Бондаренко.

Як встановила комісія, на сумнозвісній шахті «Україна» стан пожежної безпеки, м’яко кажучи, залишає бажати кращого — перелік недоліків займає не один абзац. З початку 2003 року об’єднання отримало від реалізації товарної продукції і за рахунок держпідтримки 122,3 мільйона гривень. При цьому на охорону праці спрямовано лише 0,8 відсотка коштів (за норми у два відсотки). За вісім місяців на охорону праці із держбюджету до «Селидіввугілля» надійшло 655 тисяч гривень, однак за призначенням використано лише 454,2 тисячі гривень, решта — лишки коштів. Важко збагнути, як ці гроші можуть бути зайві, тоді як у цілому в державному підприємстві бракує 500 саморятівників, майже 1,5 тисячі протипилових респіраторів, 5,8 тисячі шахтарських костюмів, майже 9 тисяч пар спецвзуття, понад 1,5 тисячі касок. Та що там респіратори, якщо на шахтах об’єднання з 2001 року не проводяться медогляди, а на «Україні» у медпункті немає навіть перев’язочного матеріалу. За дев’ять місяців на цій шахті на засоби першої медичної допомоги витрачено аж... 580 гривень.