«Гроші, виграні в казино, — гроші, надані в кредит»

— Який же ти господар, — кажу своєму супутникові Олегу, — адже ти марнуєш час, витрачаєш гроші. Заради чого?

— А подивись на оту панночку, — киває той на багату даму за сусіднім столом, — вона витратила на зачіску, мабуть, з десяток таких ставок (а ми перебуваємо у валютному казино, де мінімальна ставка в блек-джеку —5, а в покері — 10 доларів), і заради чого? Завтра вранці голову помиє — і де ті грошенята? А я виграти можу, та й час проведу собі на втіху.

Поки Олег робить ставку, зважуюся трохи повештатися по залі, на людей подивитися. Ось уже згадана дама байдуже грає в рулетку. Програла. Ще одна ставка. Неабиякий стовпчик фішок. Зачіска — супер. Емоцій —нуль. Поруч чоловік, добряче напідпитку. Грає азартно. Ставка чимала. Трохи далі — розчервоніла дівчина гризе нігті від хвилювання. Двоє молодиків замовляють коньяк «Хеннесі» з фрі-бару.

У кожному казино є набір безплатних напоїв для гравців, так званий фрі-бар. Пий, скільки забажаєш, але певної марки. Олег каже, що можу перевірити: якщо хлопцям дадуть «Хеннесі», значить, солідні клієнти, багато грошей міняють (багато — це 10 тис.—50 тис. доларів!).

До мене звертається надзвичайно ввічливий офіціант, запитує, чого я бажаю, може, я тут уперше, може, мене просвітити стосовно правил гри? До казино не можна прийти просто так — подивитися. Коли заходиш до такого закладу, треба відразу поміняти не менше 100 гривень на фішки. А загалом протягом 15 хвилин вам дозволять подивитися на інтер’єр та ігри, раз-другий запропонують послуги, довідаються, чи не хочете чого-небудь замовити. А якщо ні, то попросять залишити заклад.

Але мене не попросять, бо я прийшла з гравцем, п’ю дармове шампанське і хочу все знати. Поки Олег входив у раж, працівник казино мені повідав, як грати у блек-джек, кості тощо. Втомлена власною допитливістю, повертаюся до Олега. Повз нас у супроводі ввічливого офіціанта (охоронця?) простують до виходу оті самі молодики...

Мені пояснили, що хлопці забагато випили і заважали своєю поведінкою відвідувачам. А в солідних закладах:

а) не дозволяють грубо поводитися ні з гравцями, ні з круп’є;

б) не дають напиватися (менеджер у такому разі каже щось на кшталт: «Вам уже досить, спиртне вам не подадуть. Може, кави?»).

Поки менеджер не накаже охороні вивести відвідувача, тому тільки робитимуть зауваження. А якщо вже впився, викличуть таксі і попросять забиратися геть. Деякі казино беруть на себе видатки з доставки клієнтів додому.

Північ. П’ятниця. Клієнтів багато. Переважно чоловіки. Олег показує «особливого» гравця (досить відома особа), він завжди грає дуже великими сумами. Йому і дозволено більше, ніж іншим. Пробачать.

От поруч досі спокійний респектабельний чоловік раптом пустив матюка — програв. Вибачився. Таки правда, тут виміри інші. Програної ним суми мені вистачило б на придбання нехай не нового, але пристойного авто. Тож я щиро поділяла його обурення. Він зрозумів по-своєму. Нехай.

Чую, як хтось когось обвинувачує в шулерстві. «Прогулююся» в той бік. Уже знайомий працівник казино заспокоює, мовляв, нічого страшного, жодного обману немає, просто той, хто програв, надто темпераментний.

Мені пояснили, що в нормальному закладі махінації практично нереальні. По-перше, у солідних казино є системи відеоспостереження, по-друге, мікрофони в кожному ігровому столі. Негласно навіть ведуть облік по клієнтах. Афери можуть траплятися, наприклад, у покері, але на цей випадок є фейс-контроль.

Бувають аферисти-математики. Вони, щоб «порвати» (на їхньому сленгу) казино, тренуються роками. Становлять загрозу для закладу. Якщо їх розпізнають, по всіх казино передають певний пароль, скажімо: «До Києва приїхав ревізор».

Теоретично махлювати можна в будь-якій грі, все залежить від рівня персоналу. Покарання за це не передбачено, вас просто попросять піти геть. Круп’є допомогти навряд чи зможе, адже за ним спостерігає інспектор, за інспектором — піт-бос, плюс камери і мікрофони. Судіть самі.

— Щодо блек-джека, то існує математичний рахунок, —каже Олег, — є розумники, котрі запам’ятовують певну кількість карт, вони зрештою й виграють.

Бачу великого, і в прямому, і в переносному розумінні, нашого актора. Гранично серйозний. Нічого не п’є. Олег каже, якщо гравець нічого спиртного не замовляє, значить, рішуче налаштований. Я заперечую, може, цей актор узагалі не п’є.

— Еге ж, не п’є, його нещодавно додому звідси «бандероллю» доправляли. То він хоч грає при цьому. Адже чимало таких, хто поміняє трохи грошенят і може сидіти цілу ніч, випиваючи за рахунок закладу.

Чоловік напідпитку поруч з апатичною дамою раптом страшенно занервував. На круп’є кричить. Виявляється, гравці дуже не люблять, коли круп’є поправляє ставку — прикмета погана. Ще одна, найпоширеніша — не позичати нікому грошей під час гри.

...Треба рушати додому. Час тут і справді зупиняється. Мені теж передалася атмосфера азарту, що панує в казино. Залишаю всіх цих людей, господарів у своєму похмуро-розкішному маленькому світі, де руки круп’є вирішують усе, де зелень столу не заспокоює, а засліплює, де нікому не потрібні хвилини відлічує тільки ніч за вікном.