Книга «Дмитро Волох — професор, педагог, людина» побачила світ у видавництві «Бібліотека українця». Герой книги славен не титулами чи посадами, а професійно зробленими реальними справами.
Власне, титулів та посад у Дмитра Волоха вистачає: доктор фармацевтичних наук, професор, академік, завідувач кафедри і декан фармацевтичного факультету Національного медуніверситету імені Богомольця, вчений оригінального профілю, автор більш як сотні актуальних наукових праць, добре знаний удома та за кордоном.
Вибір видавництвом героя для нової серії книг «Знані люди України» зроблено, поза сумнівом, точно і вдало. Із детальної розповіді зримо постає образ українського інтелігента з особливим талантом добра, людяності.
... Дитинство Дмитра, який народився 1936 року на тихому чернігівському хуторі Точеному, припало на тяжкі роки. Слава Богу, в сім’ї Волохів панувала злагода і турбота про кожного; щирі й теплі стосунки наповнювали звичайну селянську оселю особливою, спокійно-радісною атмосферою.
Хутір Точений багатий незвичайними краєвидами, це своєрідна оаза серед задумливої поліської природи. На світосприйняття хлопця вплинуло і те, що в дитинстві батьки прищепили йому любов до української пісні.
«Перед своїми батьками я вічний боржник. Це вони — єдині у світі у своїй чистоті та правдивості, вірності і жертвенності надсвідомої, святої і беззастережної любові до мене. І це не відкриття чи винахід. Це те, що з роками я збагнув, — каже сьогодні професор Дмитро Волох. — Пізно! Дуже пізно... Їх уже немає і ніколи не буде. Та пам’ять про них жива. Я не бачу від сліз безпорадності перед законами життя і смерті їхніх облич на стареньких фото; втіхою мені є щиросердне зізнання в тому, що в цій буремній водоверті я не самотній, і, може, комусь легше стане на душі від цих слів. Тому і прошу: заплачте й ви, згадавши своїх батьків. Повірте, стане трішечки легше...»
Професійні його клопоти десятиліттями були пов’язані із аптекарською справою, з розвитком фармації. Головний провізор республіки, він, разом з однодумцями, домігся істотного вдосконалення системи, створивши республіканське виробниче об’єднання «Укрфармація». Були впроваджені нові методи керівництва, надані більші права регіонам. Це дало змогу, зокрема, будувати близько 100 аптек щороку, розв’язати проблему забезпечення медикаментами віддалених сіл. Розвиток аптечної галузі став здійснюватися за науково обгрунтованими підходами. Це його персональна заслуга.
А потім був Чорнобиль, поява спільного радянсько-англійського підприємства «Фемтек». Д. Волоха обрано першим президентом правління того СП. Згодом — непроста організація унікального консорціуму «Укрфітотерапія», що став потужною держструктурою. І нарешті, полишивши практичну фармацію, Дмитро Волох стає фундатором і деканом фармацевтичного факультету столичного медінституту, де швидко розкрилися його життєвий та професійний досвід, організаторський талант, мудрість вченого і педагога.
Феномен яскравої особистості вченого завдяки численним спогадам його колег, друзів, земляків у книзі підкреслено безліч разів. Випукло, об’ємно, красиво. Автори зібрали багатий та різнобічний ілюстративний матеріал про свого героя, його батьків і батьківщину. Крім того, у книзі надруковані власні поезії Дмитра Степановича. Варто знайти в ній теплі та щирі слова двох його земляків, братів-професорів Олега і Сергія Падалків, котрі, зокрема, пишуть: «Особливістю переважної більшості представників української еліти є те, що вони народилися в мальовничих, багатих на працьовитих і талановитих мешканців, але знедолених селах. Хутір Точений, що на Срібнянщині, підтвердження цьому...» І знову про той хутір — але вже у поезії Б. Іваненка: «бо він хутірського козацького роду, дитина природи, кровинка народу»...
Доля Дмитра Волоха, до речі, багата на знайомства з відомими у світі людьми, скажімо, з Валентиною Терешковою, Маргарет Тетчер, Збігневом Бжезинським та іншими. Однак серцем і помислами він найчастіше — у рідних краях, з тривогами і проблемами співвітчизників. Бо не провізорська (в розхожому трактуванні цього слова) в нього душа, а душа істинного гуманіста.
