або Про тривожну статистику негативного впливу аварії на ЧАЕС на здоров’я українців
Ще якихось два десятки років тому переважна частина населення України, а тим паче її пересічні громадяни, навряд чи була навіть знайома з терміном «щитовидна залоза». Проте нині він набув чималої популярності і до того ж, на жаль, тривожної. Бо саме щитовидка, яка в організмі людини виконує надважливу функцію регулювання активного обміну речовин, стала мало не найпершим живим об’єктом постчорнобильського променевого ураження. Про те, наскільки відчутний негативний вплив аварії на ЧАЕС, 28-ма річниця від дня якої сьогодні спливає, на здоров’я наших співвітчизників, як позначається жахлива катастрофа на старших і молодших поколіннях, що варто в цій ситуації робити на державному рівні, розмова кореспондента «Голосу України» з відомим ученим, директором державної установи «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України», академіком НАМН України, членом кореспондентом НАН України Миколою ТРОНЬКОМ (на знімку).
— Миколо Дмитровичу, ви перший з українських дослідників були удостоєні вищої премії Японії в галузі радіаційної медицини, вам вручено міжнародну меморіальну медаль миру імені доктора Нагаї, який постраждав від наслідків американського атомного бомбардування Хіросіми й Нагасакі. Так було оцінено ваш значний внесок у вивчення впливу Чорнобильської аварії на щитовидну залозу. Судячи з відкритої статистики, якій, напевно, не зовсім просто «пробиватися» до суспільства, «цей вплив» доволі негативно позначається на здоров’ї населення України та й не лише її. Чи не так?
— Сьогодні не викликає сумніву той факт, що негативний вплив Чорнобильської катастрофи на здоров’я реалізувався насамперед у збільшенні захворюваності на рак щитовидної залози в осіб, які на момент аварії були в дитячому або підлітковому віці. Про це свідчить динаміка цього захворюванння в них. Якщо впродовж 1986—1988 років вона становила 0,1 випадку на 100000 дітей України, а в 1989-му — 0,2, то у 1990-му збільшилася до 0,4 випадку. Усі наступні роки число захворювань продовжувало зростати і в 2012 році сягнуло 5,8 випадку на 100000 опромінених дітей України. Така само ситуація спостерігається і серед опромінених підлітків.
Зв’язок зростання захворюваності на рак щитовидки з аварією на ЧАЕС підтверджує і той факт, що в мешканців шести найзабрудненіших північних областей, які на момент аварії були в дитячому та підлітковому віці, рівень захворюваності впродовж 1989—2012 років виявився вищий, ніж в їхніх однолітків в інших регіонах України.
— Чи можна говорити про певну систему протистояння підступній хворобі, наявність відповідної наукової та практичної баз?
— Авжеж. Ще у 1992 році в інституті створено реєстр раку щитовидної залози в осіб, які на час Чорнобильської катастрофи були дітьми та підлітками. У 1996-му організовано відділення радіойодтерапії для післяопераційного лікування хворих на рак щитовидки. З 2010 року воно функціонує у збудованому сучасному спеціалізованому корпусі для проведення променевої терапії. Отже, в нашій установі створено повний цикл діагностики та лікування раку щитовидної залози — доопераційна діагностика, хірургічне лікування, післяопераційне ведення хворих (радіойоддіагностика та радіойодтерапія, супресивна терапія тироксином). Розроблено також лікувально-профілактичний комплекс для жінок репродуктивного віку, які в дитячому та підлітковому віці постраждали від Чорнобильської катастрофи та були прооперовані з приводу раку щитовидної залози. На сьогодні 570 таких жінок народили дітей.
Попри все, як засвідчують дослідження і статистика, кількість випадків раку щитовидки продовжує зростати. 
До того ж здебільшого за рахунок осіб, яким на момент аварії було 0—18 років. У всіх вікових групах основним гістологічним типом раку є папілярна карцинома.
Ми переглянули раніше прийняту практику органозберігаючих операцій і повністю перейшли на тотальне видалення щитовидної залози при радіоіндукованих карциномах. Це робить можливим знищення залишкової тканини залози радіоактивним йодом і адекватний моніторинг у подальшому. Така тактика знижує ризик рецидивів порівняно з органозберігаючими операціями більш як утричі.
Значне зростання кількості папілярних карцином щитовидки змусило вчених всього світу закцентувати увагу на їх ретельному аналізі. Проте визначити єдиний тип структури післячорнобильських раків, за нашими даними, неможливо. Зі збільшенням часу змінюються структурні характеристики папілярних карцином та їх інвазійні властивості. Значно зменшується відсоток випадків з наявністю метастазів до лімфатичних вузлів шиї та віддалених метастазів у легені.
— Як я розумію, не останню роль у цьому випадку, як і при інших захворюваннях, має відігравати імунна система організму. Чи ефективною є її протидія зародженню та розвиткові серйозної недуги?
— Це питання також у центрі уваги ендокринологів. Упродовж багатьох років проводиться імунологічний моніторинг пацієнтів різних вікових груп (зокрема дітей і підлітків) з доброякісними і злоякісними новоутвореннями щитовидної залози. За цей час було обстежено близько 1000 хворих, багато з них — у динаміці, в процесі комплексного лікування. Досліджувалися показники різних ланок імунної системи, що характеризують як загальну імунологічну реактивність організму, так і його протипухлинний потенціал. Логічним продовженням і розвитком цього напряму стало дослідження впливу радіойодтерапії на імунну систему. Найбільш виражені порушення в системі імунітету спостерігаються через місяць після введення як діагностичних, так і терапевтичних доз радіойоду, а зміни деяких імунологічних показників зберігаються протягом усього періоду шестимісячного спостереження. Практичним результатом досліджень є визначення доцільності і розробка показань до застосування методів імунотерапії в комплексному лікуванні хворих на рак щитовидки.
— Ваші дослідження автономні чи вони проводяться у співпраці з вітчизняними та зарубіжними колегами?
— Наші дослідницькі проекти здійснюються в рамках ВООЗ, Комісії Європейського Співтовариства, з дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), з установами США, Великої Британії, Німеччини, Японії, Італії, Франції, Канади, Бельгії. Не меншим виявиться перелік і вітчизняних дослідницьких центрів.
— А які ще проблеми в контексті наслідків Чорнобильської катастрофи турбують учених медичного профілю, зокрема вашого колективу?
— За підтримки ВООЗ та дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) науковці Інституту провели масові дослідження йододефіциту на всій території України. Практично немає населених пунктів з нормальним йодним забезпеченням. Наслідком нестачі йоду, як і передбачалося, стало виникнення захворювань щитовидної залози. Фактично у всіх регіонах України частота зобу у дітей була вище 
5 відсотків. У деяких населених пунктах Північного і Західного регіонів України вона сягала 40—60 відсотків серед обстежених дітей.
Характерно, що рівень споживання йодованої солі населенням України на початку другого тисячоліття був дуже низький — від 2 до 5 відсотків. Після прийняття Державної програми профілактики йодозалежних захворювань у 2002 році споживання йодованої солі зросло у 5—6 разів. Тепер воно сягає близько 20 відсотків домогосподарств. Але й цього дуже мало. ВООЗ, ЮНІСЕФ та Міжнародною радою з ліквідації йодозалежних захворювань визначено 80—90-відсотковий необхідний рівень.
На жаль, недостатнє споживання йоду  не тільки стало причиною захворювань щитовидної залози, а й негативно позначалося на фізичному та розумовому розвитку дітей.
За безпосередньої наукової та фінансової підтримки Центру діагностики та профілактики захворювань в Атланті (США) проведено дослідження мікроелементного (йод, залізо) забезпечення харчування населення України. Лабораторіями центру здійснюється постійний зовнішній контроль за дослідженнями йодної забезпеченості в Україні, що виконуються у відділі епідеміології ендокринних захворювань, який включено до світової мережі лабораторій EQUІP з проблеми ліквідації йодного дефіциту. Ці спільні дослідження триватимуть і надалі.
— Які, на ваш погляд, заходи слід вживати, щоб протистояти негативному постчорнобильському впливу на наше здоров’я, ефективніше допомагати хворим?
— Прикро, але захворюваність на рак щитовидної залози в дітей та підлітків не зменшується, незважаючи на те, що чорнобильський радіоактивний йод І131 через два місяці після аварії розпався і вже не діяв на щитовидну залозу — його післядія триває й нині. Тому слід продовжувати молекулярно-біологічні дослідження з метою пошуку нових маркерів раку щитовидки. 
Дуже важливо також щорічно проводити медичне обстеження громадян для вчасного виявлення захворювання. 
Залишається актуальним удосконалення системи диспансерного нагляду за прооперованими хворими, які на час Чорнобильської катастрофи були в дитячому і підлітковому віці. На державному рівні необхідно вирішити питання щодо обов’язкового їх щорічного санаторно-курортного лікування.
Нагальним є налагодження виробництва в нашій країні радіоактивного йоду. Для розв’язання проблеми йодного дефіциту треба розробити відповідні законодавчу та нормативну бази, ефективні механізми їх впровадження. До речі, Академією медичних наук подано обґрунтування для прийняття в Україні закону «Про попередження станів і захворювань, спричинених йодною недостатністю». Основними його статтями передбачається постійний моніторинг йодної забезпеченості та захворюваності населення та впровадження масової йодної профілактики шляхом вживання харчової йодованої солі. Проект закону перебуває на розгляді у Верховній Раді.
З метою підвищення якості хірургічної допомоги пацієнтам із захворюваннями залоз внутрішньої секреції необхідна централізація основних її видів у спеціалізованих, добре технічно оснащених відділах ендокринної хірургії. До чорнобильського «щитовидного» сліду треба ставитися дуже серйозно і робити все, щоб насамперед зменшити наслідки негативного впливу катастрофи, який і сьогодні відчутно позначається на здоров’ї українців.
Бесіду вів Віктор ЧАМАРА.
Кількість випадків раку щитовидної залози в дітей та підлітків України (за перші 18 років після аварії на ЧАЕС)