Марія Гордіївна та Павло Миколайович Краснопільські живуть у Шишаках, що на Полтавщині. Разом у злагоді і коханні вже 55 років. Виховали двох дітей: син Олексій живе і працює в Києві, дочка Катерина вийшла заміж у Шишаках і живе поруч. Руслан, Мирослава, Оксана і Оля — улюблені онуки.
Марія і Павло разом училися у школі. Війна розкидала їх у різні боки. 16-річну Марію місцеві поліцаї відправили до Німеччини до міста Гаген-Вестфален. Там була тяжка праця на плавильних печах військового заводу. Лише 1944 року, коли завод було розбито радянською авіацією, їй разом із земляками вдалося втекти з полону і добратися фронтовими дорогами до рідної домівки.
Павло ріс сиротою, батьки померли від голодомору 1933-го. Закінчивши ФЗУ, поїхав на Донбас працювати зварником. У 1942 році пішов до армії. Від початку і до кінця війни пройшов запеклими боями від Сталінграда до Праги. Брав у полон командувача 6-ї Німецької армії фельдмаршала Паулюса. День Перемоги зустрічав на підступах до столиці Чехословаччини. Далі була служба в Угорщині, Молдавії. 1947-го демобілізувався і поїхав працювати до Артемівська.
Та не забув Павло своєї Марії, писав їй листи. На Новий 1947 рік приїхав у гості. Незабаром вони одружилися.
Марія Гордіївна згадує перші роки сімейного життя: —Нічого не мали — ні нитки, ні стільця — все почали з нуля. Я працювала в колгоспі на різних роботах — дояркою, у ланці, чоловік —комбайнером, зварником. Було дуже важко, але жили дружно. Все, що маємо, нажили разом. Раніше була і корівка, і чимале господарство. Тепер не ті часи, але маємо курей, качок, а охороняють нас два песики і котик.
Я запитав у Павла Миколайовича — яка страва, приготована дружиною, найулюбленіша. У відповідь почув: «Так вона все готує добре і смачно».
Марія Гордіївна лагідно обняла чоловіка і, посміхнувшись, додала: «А він у мене ніколи не вередує».
