«Уявіть себе французом, який після тривалої мандрівки повертається додому. Ви — в рідному Парижі, вмикаєте приймач. Вже на першій «ефемці» чуєте англійську пісню. Крутите далі — знову англійська пісня. Ви починаєте нервувати, телефонувати друзям: що сталося? В країні переворот? Куди поділася французька музика? Отже, те, що для француза — страшний сон, для українця — цілком буденна реальність...»
Ці слова належать Олександрові Євтушенку, одному з найпомітніших в Україні знавців музичного процесу.
Наша «буденна музична реальність» справді викривлена. Надто багато наших музикантів є байстрюками нашого ефіру. А це, своєю чергою, деформує нашу свідомість. Якщо навіть зовсім не тупого-неосвіченого (і це найстрашніше) українця запитати, чому так мало української музики в українському ефірі, він відповість: «Мабуть, її більше нема!» Зрештою, ця відповідь не випадкова: якщо музика не звучить в ефірі, її, вважай, і справді «нема».
Але вона — є. Той самий Євтушенко (разом з Юрком Зеленим) щойно випустив дуже цікавий каталог «100 альбомів з України — вибрана дискографія». Картина, подана тут, не просто обнадійлива, а вражаюча, вона свідчить про самодостатність і повноту нашої музичної культури.
«Насправді в цьому каталозі більше альбомів, просто нам подобається цифра 100. Вона така кругла, красива. Ми вибирали сотню з понад 700 українських позицій за чотирма напрямами: поп, рок, естрада, фольклор. За останні кілька років ринок української музичної продукції значно збільшився, аудіокомпанії, які спеціалізуються на українській музиці, вже конкурують між собою, виборюючи право на видання тих чи інших позицій.
Ситуація перевернута! Як каже в бесіді з Євтушенком Юрій Рибчинський, «якби у нас існували правильні закони і правові норми, за якими живе цивілізований світ, то російська естрада мала б нам заплатити дуже великі гроші, (бо) 75 відсотків того, що вона має, Росія отримала від України...»
Отже, це варто читати. Тим паче, що це не простий каталог, а своєрідна міні-енциклопедія. Ми вже якось відвикли від інтелектуального наповнення того, що говориться і пишеться про музику. Як правило, тема поп-музики у телевізійно-газетному відображенні має вигляд ще попсовіший, ніж сама попса! Музиканти й співаки розповідають публіці про те, хто яку білизну носить (чи не носить), хто що п’є й хто з ким спить — коротше, про все, крім мистецтва. А в каталозі Євтушенка йдеться передусім про мистецтво. В більшості випадків Євтушенко говорить про це сам, не надаючи слова своїм героям, бо аж ніяк не кожен, хто гарно співає, вміє розумно говорити!
