Позиція КПУ чітка і зрозуміла:конституційні зміни — конституційним шляхом!Заява лідера комуністів України для засобів масової інформації

Таким чином, ми, депутати-комуністи, виражаючи і виконуючи волю мільйонів своїх виборців, узагальнену і сформовану у нашій партійній програмі, одностайно проголосували:

— за істотне обмеження повноважень Президента, що відповідає суті парламентсько-президентської республіки, а в перспективі призведе до ліквідації інституту президентства взагалі;

— за посилення ролі Верховної Ради і сформованого нею уряду, що дасть можливість наблизитися до створення повноцінних законодавчої і виконавчої гілок влади і забезпечить їх спільну відповідальність перед народом України.

Як відомо, відповідно до конституційних процедур, голосування 24 грудня має проміжний, попередній характер. Остаточне голосування відбудеться на наступній, п’ятій, сесії, яка розпочне свою роботу третього лютого.

У зв’язку з цим, я ще раз з усією відповідальністю заявляю, що обов’язковою умовою остаточного голосування членів нашої фракції за законопроект № 4105 про зміни до Конституції є прийняття Верховною Радою і підписання Президентом закону про вибори народних депутатів України на пропорційній основі, внесеного депутатами-комуністами.

Заявляю: фракція КПУ категорично виступає проти обрання Президента у 2004 році нинішнім складом Верховної Ради України. Чергові вибори Президента цього року повинні відбутися шляхом прямого всенародного волевиявлення.

Заявляю: фракція КПУ категорично виступає проти продовження повноважень народних депутатів України нинішнього скликання до 2007 року.

Заявляю: фракція КПУ категорично виступає проти можливого балотування Л. Кучми на третій термін президентства у будь-якому форматі.

Зрозуміло, що з точки зору корінних інтересів трудового народу, а також з огляду на програмні цілі нашої партії про встановлення в Україні справжнього народовладдя, ініційованих нами конституційних поправок для радикальної зміни політичної системи явно недостатньо. Можна сказати, що це лише перший, хоч і досить вагомий крок у реалізації нашої концепції демократичних перетворень, у формуванні правової бази оновлення та подальшої модернізації політичної системи і соціально-економічного розвитку України.

Але треба відверто визнати, що навіть цих часткових позитивних зрушень у державотворенні ми, комуністи, не можемо забезпечити самостійно, власними силами, їх можна досягти конституційним шляхом тільки в результаті узгодження позицій з іншими політичними партіями і структурами, які представлені у парламенті, зокрема і з тими, які виражають інтереси буржуазії.

Ми розуміємо і враховуємо те, що вимушені реформаторські інтереси цих політичних сил буржуазного спрямування проявилися під страхом зростаючого з кожним днем суспільного протесту і можливої втрати ними узурпованої влади і награбованого багатства. І не використати цю ситуативну реальну можливість, цей історичний шанс як передумову і перспективу для подальших дій, для досягнення стратегічної мети трудящих було би з нашої сторони неправильно.

Мабуть, ні для кого не таємниця, і я хочу це особливо підкреслити, якщо не провести реформу політичної системи тепер, до наступних президентських виборів, то після цього в найближчі 10 років зробити це вже буде практично неможливо, що може призвести передусім до тотальної кризи і навіть катастрофи держави. І щоб не допустити цього, ми і надалі активно продовжуватимемо конструктивні консультації і переговори з усіма зацікавленими політичними силами, і надалі шукатимемо розумні, прийнятні для нас компроміси, проводитимемо всі невідкладні заходи, щоб безумовно забезпечити необхідні і такі назрілі зміни до Конституції.

На мою думку, актуальність, важливість і результативність реформи політичної системи визначається насамперед тим, що:

1) оскільки з різних об’єктивних і суб’єктивних причин революційна ситуація в країні ще не визріла, то на цьому етапі «переламати» процес в інтересах трудящих можна і мирним конституційним шляхом через підвищення ролі, авторитету і відповідальності законодавчої і виконавчої влади в рамках парламентсько-президентської республіки;

2) оскільки реально вплинути на формування законодавчої і виконавчої влади в умовах буржуазної держави можна тільки за результатами парламентських виборів, то найефективнішою і найдоцільнішою є модель виборів на пропорційній основі, тобто за партійними списками;

3) оскільки народ України в нестерпних умовах нинішнього правлячого режиму на власному гіркому досвіді вже усвідомив, що тільки Комуністична партія здатна не на словах, а на ділі вивести країну із глибокої і затяжної політичної і соціально-економічної кризи та покращити його життя, то ми розраховуємо, що вже на чергових парламентських виборах КПУ здобуде переконливу перемогу.

Ось чому я абсолютно впевнений, що сприйнята і підтримана народом і проведена у повному обсязі реформа політичної системи неминуче спричинить те, що в парламенті вже наступного п’ятого скликання сформують більшість із представників трудового народу, оберуть народного президента і сформують уряд народної довіри. А це значить, що буде створено всі необхідні умови для позитивних зрушень у всіх сферах державного і суспільного життя, буде забезпечено суверенітет і незалежність України, вихід її на шлях соціалістичної перебудови і соціального добробуту, буде гарантовано і захищено всі конституційні права і свободи для кожної людини.

Саме на це — на повернення влади і власності до рук трудового народу, як єдиного джерела влади та єдиного творця і господаря національного багатства, і спрямована боротьба Комуністичної партії України — найорганізованішої, найпотужнішої і найвпливовішої політичної сили в нашій країні.

І аж ніяк не дивно, що саме такий стан і такі тенденції розвитку подій не влаштовують ультраправі націоналістичні сили, які за закулісної підтримки своїх західних покровителів, передусім США, відчайдушно і підступно рвуться до влади і до власності. Саме ними з метою зірвати політичну реформу організовано у стінах парламенту істеричну шоу-клоунаду блокування законотворчої роботи.

На мій погляд, ця агресивна деструктивна позиція, тактика впертого і твердолобого протистояння так званої «націонал-демократичної опозиції» викликана тим, що:

1) США та їх сателітам у період глобалізації і жорстокої конкуренції потрібен такий Президент України, який би мав необмежені повноваження і був би їхньою слухняною маріонеткою та забезпечив би стратегічні інтереси НАТО на Східноєвропейському геополітичному просторі, зокрема, на кордонах із Росією;

2) олігархам із блоку «Наша Україна» і їх бізнесово-політичним партнерам потрібен такий Президент України, який би мав необмежені повноваження і яким можна було б повністю маніпулювати у своїх корисливих, антинародних інтересах.

Як бачимо, всі їхні розмови, а точніше балачки про демократію і законність (це не що інше, як «димова завіса», блюзнірське фарисейство і жалюгідне лицедійство, намагання за пишномовними, але пустопорожніми словами приховати свої підлі цілі від народу України і світового співтовариства.

Але все-таки хочу рішуче застерегти і доморощених політичних аферистів, і їх заокеанських підбурювачів і натхненників, що їхні провокаційні залякування суспільства якимось югославсько-грузинським екстремістським варіантом врешті-решт можуть призвести до неконтрольованого розвитку подій і непередбачуваних наслідків, до гострих міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, до громадянської війни. Адже Україна — це не Грузія. І олігархічно-націоналістичні сили, які приховано чи відверто «підігрівають» емоції своїх симпатиків, тим самим сіють вітер, а пожнуть бурю, бурю страшного і безпощадного народного гніву!

На жаль, у фарватері авантюристичної і вкрай небезпечної політики так званих «нашистів», а також «бютівців», які за звичаєм до них прилучились, іде частина нинішньої верхівки Соцпартії, яка попалася у цю пастку чи павутину примітивного руко- і словоблудства, а, можливо, і якоїсь принизливої кон’юнктурної особистої залежності, що й визначило деформацію їхньої політичної лінії і практичної діяльності.

Мало того, деякі члени керівництва СПУ все ще не розуміють, чи не хочуть розуміти, яку нікчемну прислужницьку роль відведено їм у цьому балаганному, але керованому театрі абсурду. Втративши честь і совість, спекулюючи своєю уявною прихильністю до лівої ідеї, вони публічно поливають брудом комуністів, ганебно перекручують і цинічно паплюжать нашу чітку, принципову і послідовну позицію. Все це викликає у нас, м’яко кажучи, якесь огидне враження.

Вважаю, що то не наша справа когось наставляти. Але все-таки хочу нагадати товаришам(?) соціалістам, що саме така хитка, половинчаста і безпринципна позиція їхніх ідейних попередників, які на словах нібито виступали за соціалізм, а насправді слугували і продавалися по черзі тим чи іншим панам у Центральній Раді, призвела у 1918 році до військового перевороту гетьмана Скоропадського і німецької окупації, до втрати Україною своєї незалежності і державності. Та й у новітній історії таких прикладів немало. Як бачимо, уроки минулого нічого не вчать товаришів(?) соціалістів, такі помилки повторюють вони знов і знов.

Звичайно, Компартія України та її депутатська фракція уважно відстежують розвиток подій і у парламенті, і у суспільстві загалом. Ми розуміємо злочинну природу, логіку і динаміку антидемократичних, конфронтаційних дій кланово-олігархічних партій і блоків та їх наставників і прислужників. У запеклій міжусобній боротьбі за банальний розподіл і перерозподіл влади і власності вони менше всього думають про народ і державу, їх хвилюють тільки власні амбіції, шкурні інтереси і ненаситні фінансово-меркантильні апетити.

На це ми зважаємо під час оцінювання оперативної ситуації і в пошуках оптимального виходу із того нелегкого становища, що склалося в нашій країні і, зокрема, в парламенті. Адже дійшло вже навіть до того, що через влаштоване так званою «націонал-демократичною опозицією» зухвале безчинство у залі засідань Голова Верховної Ради України змушений був 15 січня 2004 року, достроково закрити четверту сесію.

Складається враження, що ця так звана «націонал-демократична опозиція» своїми антинаціональними, антидемократичними діями в парламенті провокує достроковий розпуск Верховної Ради і відкриває Л. Кучмі шлях до третього терміну президентства — причому із збереженням його нинішніх необмежених повноважень. Можливо, «опозиціонери» насправді і не бажають цього, але об’єктивно вони «ведуть» режим до встановлення в Україні тоталітаризму, зловісної авторитарної диктатури.

Зрозуміло, що далі так продовжуватися вже не може. І своє головне завдання як єдиної альтернативної опозиції правлячому кримінальному режиму і тим кланово-олігархічним силам, які нині рвуться до влади і власності, Компартія України вбачає у тому, щоб недопустити в країні хаосу і свавілля, захистити трудовий народ, зберегти державу для нинішнього і прийдешніх поколінь.

З огляду на це, я і мої колеги — депутати-комуністи, глибоко усвідомлюємо, що саме у конкретних умовах можна зробити, щоб вже сьогодні покращити життя рідного народу. І з усією відповідальністю рішуче заявляю, що робитимемо для цього все можливе й неможливе і за будь-якої політичної погоди. А єдиним критерієм оцінки нашої діяльності є корінні інтереси простого народу, національні інтереси держави. Вірю, що правда життя, правда історії все розставить по місцях.

Я звертаюся сьогодні через засоби масової інформації до комуністів і всіх прихильників ідей народовладдя і соціальної справедливості, я звертаюся до виборців і до всього народу України: «Дорогі товариші, шановні співвітчизники! Наш священний громадянський обов’язок — провести реформування політичної системи, докорінно змінити її в інтересах народу, в інтересах держави. І вноситимемо ці конституційні зміни ми, депутати-комуністи, на цьому історичному етапі конституційним шляхом — за мандатом народної довіри, за підтримки народу. Разом ми переможемо!»